За рубежем і досі мають великий вплив погляди Канта та його послідовників Ріккерта і Вільденбанда, які класифікували науки не за змістом (предметом вивчення), а за підходом, методом ви-вчення. Кант твердив: «Наші емпіричні знання можна класифі-кувати двома способами: або стосовно до усталених концепцій про світ, або стосовно до простору і часу, до яких вони фактично належать... Географія і історія охоплюють усю сферу наших сприйняттів: географія — просторові сприйняття, історія — часо-ві».

Отже, географія вивчає будь-які об'єкти в просторі.

З цим твердженням ніяк не можна погодитися, бо об'єкти географічної науки чітко визначені: географічна оболонка і гео-графічне середовище у фізичній географії та виробництво в тери-торіальному розрізі — в економічній географії. Проте, перш ніж усвідомити (на новому рівні і в новому виявленні) свій предмет дослідження, географії і географам довелося пройти тернистий шлях, сповнений помилок.

Згадана тенденція диференціації географії і членування об'єк-тів її вивчення зумовили поширення думки про унікальність географічних явищ. Логіка, що привела до такого висновку, була простою і зовні цілком правильною. Природне середовище скла-дається з різнорідних елементів і компонентів, що розвиваються за незалежними один від одного законами. В результаті утворюється неповторний феномен, окремі територіальні частини якого не пов'язані між собою. Функціонують вони так само, як і обо-лонка в цілому, відповідно до законів фізики, хімії. Проте якихось особливих географічних закономірностей при цьому не спостері-гається. Отже, предмет географії, як і сама географія, досить відносні. Тому, поділивши вивчення земної поверхні між фізич-ними (кліматологія, океанологія тощо), хімічними (ґрунтознав-ство) та біологічними (зоологія та ін.) науками, слід відмовитися від загальних географічних досліджень як практично мало корис-них і по суті своїй штучних.

І тут, на нашу думку, ми повинні з вдячністю згадати бага-тьох учених-географів, чиї праці сприяли виявленню складних взаємозв'язків як у самій природі, так і в її відносинах з суспіль-ством. А. Гумбольт і А. Гетнер, Л. Мечников і А. Григор'єв, О. Воєйков і М. Баранський у свій час глибоко розкривали як предмет географії, так і її проблеми.

І ось, всупереч усталеним у науці уявленням про необхідність розчленування складних явищ на ряд простих, елементарних (як єдино можливий метод пізнання), в географії висувається поняття географічної оболонки'. Академік А. О. Григор'єв обґрунтовує виділення географічної оболонки в складі гідросфери, атмосфери і біосфери, виходячи з її цілісності, з неможливості звести її до окремих складових компонентів. Об'єкт географії у новому ви-гляді знайшов своє «обличчя».

На ідеї цілісності географічної оболонки грунтуються всі сучасні уявлення фізичної географії. Наприклад, апріорно можна твердити, що зміни в будь-якій частині оболонки (територіальній чи структурній) неодмінно позначаються на всіх інших. До важ-ливих особливостей географічної оболонки слід віднести також наявність кругообігу, ритміку (повторюваність) явищ, безперерв-ність розвитку. Наслідком безперервності розвитку оболонки є: територіальна диференціація природного середовища, полярна асиметрія, неоднакова швидкість різних процесів.

Закономірності розвитку географічної оболонки об'єктивні і незмінні, але сама вона дедалі більше трансформується, перетво-рюючись на змінене людьми географічне середовище. Тому біль-шої актуальності набувають дослідження проблем впливу природи

на життя суспільства. Серед них і проблема використання при-родних ресурсів, і проблема пристосування до природних умов, і проблема зміни основних властивостей навколишнього середо-вища під впливом людини. Не випадково О. Є. Ферсман зазначав, що «господарська і промислова діяльність людини за своїм масштабом і значенням стала порівнянною з процесами самої при-роди. Речовина і енергія не безмежні стосовно до зростаючих потреб людини, їх запаси за величиною — одного порядку з потре-бами людства... Людина геохімічне переробляє світ».

У цьому «перероблянні» світу, обличчя Землі важлива роль-економічної географи, що виділилася з комплексу географічних наук у XVII—XVIII ст. У Росії термін «економічна географія»-вперше вжив талановитий вітчизняний учений М. В. Ломоносов. Його уявлення про географію і досі має раціональне зерно: «Що-корисніше родові людському для взаємного передавання своїх лишків, що безпечніше тим, хто плаває в морі, що мандрівникам по різних державах потрібніше, як знати розташування місць, течію річок, відстань міст, розміри, багатство і сусідство різних земель, звичаї, поведінку та уряди різних народів? Це добре показує географія, яка увесь всесвіт єдиному поглядові підпо-рядковує».

Отже, ми з'ясували, що географічні дослідження мають бути прив'язані до території і комплексні за своїм характером. Як же-в такому разі класифікувати географію? її відносять то до точ-них, то до гуманітарних наук. В Англії, у найстарішому універ-ситеті в Кембріджі, цю дисципліну вивчають на факультеті географії і геології разом з геофізикою, мінералогією і петро-графією, у більшості вузів США — на суспільних факультетах, у Франції географія традиційно зберігає тісні зв'язки з історією. У Мічиганському товаристві математичної географії відроджують-ся традиції античної Греції, де географію вважали просторовою (геометричною) наукою.

Оскільки існують три головні, взаємопов'язані між собою сфе-ри світу — природа, суспільство і мислення, — все наукове знання поділяється відповідно на три головні галузі: природознавство, соціально-економічні науки і науки про мислення, про людський дух — філософські та психологічні (Кедров, 1973). Географія роз-вивається на стикові природничих і суспільних наук, включаючи в себе коло проблем взаємодії суспільства і природи в терито-ріальному розрізі. Тому найправильнішим визначенням географії вважаємо таке: «Географія — система природничих і суспільних наук, що вивчають природні і виробничі територіальні комплекси та їхні компоненти».

У системі географічних наук виділяється чотири