Синтез білкових речовин у пшениці проходить з використанням двох джерел надходження азоту:

a) вторинного використання з вегетативних органів азотистих сполук, поглинутих до цвітіння (реутилізований азот);

б) використання азоту, що поглинається з ґрунту в період наливу.

Найбільш ефективним є роздрібне внесення азоту, яке передбачає його використання практично протягом весняного періоду розвитку пшениці. Ефективність такої технології значно зростає, якщо рекомендовані норми та дози азотних добрив коректуються залежно від результатів діагностики (грунтової, тканинної, метеорологічної, за водоспоживанням) та часу відновлення весняної вегетації. Найбільш доцільним є розрахунок потреби в азоті нормативним методом на запланований рівень врожайності.

Внесення азоту перед посівом (основне) рекомендується тільки на бідних ґрунтах, де сумарні запаси мінерального азоту в орному шарі не перевищують 30 кг/га, а також при посіві після кукурудзи на силос. В цьому випадку, велика кількість кореневих та пожнивних залишків обумовлює зростання чисельності целюлозорозкладаючих мікроорганізмів. Вони використовують з ґрунту багато азоту, чим можуть викликати його дефіцит для проростаючого насіння озимої пшениці. Дози основного внесення азоту не повинні перевищувати 30 кг/га. Такий рівень азотного живлення є достатнім для нормального проростання, кущіння і входу в зиму. Рослини не переростають, добре зимують, менше схильні до випрівання. Надлишкове азотне живлення в осінній період, особливо при недостатньому зволоженні, може обумовити зниження стійкості пшениці до екстремальних умов зимівлі. Азот, що залишається від розрахункової норми, вноситься при весняних підживленнях.

Фосфорні добрива

Вплив фосфорних добрив на якість зерна виражений слабше, порівняно з азотом. Деякі дослідження свідчать про їх ефективну дію. Інші — навпаки. Аналіз літературних джерел свідчить про те, що позитивна дія фосфору на показники якості зерна озимої пшениці залежить, в основному, від наявності доступного фосфору в грунті При його дефіциті використання добрив підвищує не тільки урожайність, але й покращує якість зерна. Одностороннє їх внесення призводить до розбалансованості азотного живлення. Підвищення норм фосфору на фоні азоту обумовлює збільшення в протеїні зерна частки гліадину, альбумінів та глобуліну. Таким чином, лише при збалансованому співвідношенні елементів живлення, фосфорні добрива позитивно впливають на покращення якості зерна озимої пшениці. Розрахункова норма їх застосування розділяється на 2 прийоми: основне внесення, яке забезпечує рослини фосфором протягом періоду вегетації, і рядкове (припосівне, 10-20 кг/га), яке необхідне для інтенсивного живлення цим елементом молодих проростків.

Кращою формою є однозаміщені фосфати (типу суперфосфатів та суперфосів). Хороші результати отримуються також при застосуванні для основного удобрення преципітату, комплексних фосфорних добрив.

Розрахунки показують, що при збільшенні вмісту білка у продукції всього на 1% за рік можна мати приріст 600 тис.т. Це забезпечить річну потребу 16 млн. чоловік. На сучасному етапі внаслідок інтенсифікації виробництва і поліпшення культури землеробства вміст білка в зерні підвищується.

Отримання сильних і твердих пшениць поки що не задовольняє потреб народного господарства. Заготівля сильних пшениць у багатьох господарствах України становить лише 1,5 % загального обсягу. Хоч посівні площі пшениці значно збільшились, проте питома вага якісного зерна зменшилась. Головна причина цього — висів сильних і твердих пшениць після не оптимальних попередників, недостатнє застосування мінеральних добрив, пошкодження посівів шкідниками та хворобами, а також порушення термінів проведення технологічних операцій, особливо збирання врожаю та доробки зерна. Ці причини, як показує досвід, можна усунути.

На якість сільськогосподарської продукції впливає комплекс факторів: грунтово-кліматичні умови вирощування рослин, сорт, терміни сівби, біологічні особливості рослин, загальна культура землеробства тощо. Проте застосування добрив є одним з найефективніших засобів, що спричинює зміну хімічного складу рослин і підвищує якість урожаю (табл. 1.61).

Таблиця 1.61. Вплив тривалого застосування добрив на якість зерна озимої пшениці (за даними НАУ)

Для одержання доброякісних урожаїв не можна дати загальних рецептів. У кожному окремому випадку, крім добрив, необхідно враховувати роль окремих елементів живлення в житті рослин, їх біологічні особливості, основні закономірності процесів обміну речовин, властивості грунту та ін. умови.

З метою підвищення якості урожаю слід знати і враховувати особливості живлення сільськогосподарських культур. При визначенні рівня мінерального живлення треба дотримуватись певного співвідношення між макро-, мікро- і ультрамікроелементами. Воно для різних культур і сортів неоднакове. Наприклад, високі врожаї цукрових буряків доброї якості формуються в тому разі, коли вміст фосфору і калію дещо вищий, ніж азоту, а для пшениці, навпаки, повинно бути більше азоту. Доброякісне зерно озимої пшениці з добрими хлібопекарськими властивостями формується при оптимальному забезпеченні рослин елементами живлення, серед яких основними є азот, молібден, марганець і цинк. Однак слід пам'ятати, що при збільшенні вмісту азоту по відношенню до Р і К рослини вилягають, внаслідок чого зменшується і погіршується якість зерна.

Коефіцієнт кореляції між вмістом азоту в рослині і вмістом білка в зерні, встановлений у фазі виходу в трубку, дає змогу прогнозувати якість урожаю в порівняно короткі терміни. Позакореневе підживлення озимої пшениці 10-30%-м розчином сечовини або КАС у фазі виходу в трубку збільшує вміст білка на 2-3 %, а "сирої" клейковини-на 2-6 %. Це можна пояснити тим, що сечовина є додатковим джерелом азоту для рослин. Однобічне живлення фосфором у багатьох випадках зменшує вміст білка і клейковини в зерні. При додаванні азоту це небажане явище зникає.

Калійні добрива

Калійні добрива сприяють зниження вмісту азоту в зерні і підвищення крохмалю. Дію зростаючих доз калійних добрив на крохмалистість можна порівняти з впливом азотних добрив на кількість протеїну. Внесений у грунт калій, в першу чергу, використовується для формування вегетативної маси рослин і