Проведення вапнування на кислих ґрунтах позитивно впливає на якість зерна пшениці. Оптимальною реакцією середовища є рН 6,3-7,6. Цей агротехнічний захід сприяє підвищенню врожайності зерна, а також зростанню вмісту білка і клейковини в зерні (на 0,4 — 0,6% та 1,0 -1,4% відповідно). Внесення гною, компостів, торфу підвищує урожайність озимої пшениці, але не завжди поліпшує якість зерна. Зокрема при використанні підстилкового гною спостерігається посилення імобілізації ґрунтового азоту мікроорганізмами. За таких умов відбувається зростання величини врожаю. Якість зерна може поліпшуватись при додатковому внесенні азотних добрив. Залежно від попередника, при застосуванні 30 т/га гною урожайність може підвищуватись на 7,0-15,0 ц/га, вміст клейковини — на 0,4-2.5% (при вирощуванні культури на родючих грунтах). При внесенні 25 т/га гною + N60P40K40 кількість клейковини може зростати на 3,1-4,6%, сила борошна -22-40 од.а., об?єм хліба — на 33-65 мл. Ефективність органічних добрив значною мірою залежить від родючості ґрунту, вологості, температурних умов та сортових особливостей культури.

2. Якість харчових продуктів і чинники, які її формують

Одержання харчової сировини і харчових продуктів високої якості потребує вирішення економічних, політичних, соціальних, технічних і ряду інших питань. У зв’язку з цим на формування якості рослинницької продукції впливає комплекс чинників фізичної, хімічної та біологічної природи. Однак в Україні якість сировини та продуктів, які використовується для переробки в харчовій промисловості та харчуванні, гарантується цілим рядом законодавчих і нормативних актів, що зобов’язують виробника і переробника випускати високоякісну продукцію.

Якість продуктів харчування значною мірою залежить від стандартів, технології виробництва, доброякісності сировини, технічних умов на саму продукцію та компонентів, необхідних для її виробництва.

Якість продукції, з точки зору гігієни харчування, — це комплекс властивостей, які визначають ступінь придатності продукту для харчування населення. Це поняття включає, перш за все, властивості, що характеризують харчову, в тому числі біологічну повноцінність — органолептичні, фізико-хімічні, вміст білків, рослинних жирів, вуглеводів, вітамінів, макро- та мікроелементів, засвоєння харчових речовин та інше.

Проте не тільки висока харчова цінність їжі забезпечує нормальну життєдіяльність організму людини. Продукція рослинництва, яка вживається, повинна бути бездоганна в санітарно-епідеміологічному відношенні. Вона не повинна мати ознак псування (гноїння, бродіння, окислення, прогіркання тощо) та контамінантів біологічної, хімічної й механічної природи (патогенних, умовно патогенних мікроорганізмів та їх токсинів, личинок гельмінтів, пестицидів, важких металів, металевих стружок тощо). Забрудненість харчових продуктів природними хімічними речовинами, патогенними мікроорганізмами та їх токсинами, можливе за обставин недотримання санітарних правил і гігієнічних нормативів одержання та переробки продовольчої сировини, виробництва харчових продуктів, приготуванні їжі, а також при порушенні умов і термінів зберігання та реалізації готової продукції. У харчову продукцію можуть потрапляти сальмонели, стрептококи, стафілококи, бацили ботулінусу, кишкова паличка та інші бактерії, а також гриби роду фузаріум, аспергили.

Шляхи забруднення харчових продуктів рослинного походження чужорідними речовинами різноманітні. Так, розвиток сільського господарства і харчової промисловості тісно пов’язаний із широким використанням різних хімічних сполук, включаючи пестициди, мінеральні добрива, а також харчові технологічні домішки. Всі зазначенні сполуки, без сумніву, можуть бути корисними й необхідними в народному господарстві. Проте вони за певних умов можуть накопичуватись у продовольчій сировині та готовій продукції, негативно впливаючи на якість кінцевого продукту, а при застосуванні останнього в їжу — на організм людини.

Якість харчової продукції забезпечується чіткою організацією лабораторного контролю за сировиною, напівфабрикатами, технологічним процесом та санітарним режимом. Важливе значення мають умови зберігання, транспортування, а для окремих груп продуктів — термін реалізації.

Для одержання продуктів харчування рослинного походження високої харчової цінності й безперечних у санітарно-епідеміологічному відношенні важливу роль відіграють заклади санітарно-епідеміологічного контролю, основне завдання яких полягає в організації та здійснені державного санітарного нагляду, зокрема лабораторного, за виконанням вимог санітарних правил і гігієнічних нормативів на підприємствах харчової та переробної промисловості, овочевих базах, у закладах громадського харчування.

Через відсутність чіткого наукового обґрунтування термінології існує декілька понять якості харчових продуктів. Так у товарознавстві дається наступне визначення: "Якість харчових продуктів — це сукупність властивостей, які забезпечують фізіологічні потреби людини в харчових і смакових речовинах та дають змогу розрізняти продукти одне від одного".

Однак необхідно пам’ятати, що присутність речовин хімічної чи біологічної природи в продукті не завжди свідчить про забруднення. Так у харчовій промисловості багато сполук широко застосовуються як харчові добавки (наприклад, консерванти, антиокислювачі, барвники тощо). Додаються вони до продуктів харчування в певних кількостях і спеціально для тих чи інших технологічних цілей. Застосування таких добавок регламентується кількісно і для певного продукту з дозволу МОЗ України. У випадках, коли вміст добавок через певні причини перевищує встановлений за технологією виробництва рівень, виникає питання про забруднення випущеної партії продукції. Теж саме можна сказати щодо хімічних сполук будь-якого іншого призначення.

Отже, під забрудненням харчових продуктів необхідно розуміти вміст у них сторонніх речовин у кількостях, які перевищують встановлені гігієнічні нормативи.

В Україні якість харчових продуктів забезпечується комплексом заходів, які об’єднуються в поняття "санітарна охорона харчових продуктів". З позиції науки про харчування під санітарною охороною харчової продукції розуміється система законодавчих, організаційних і виробничих заходів, які забезпечують безпеку для здоров’я населення продовольчої сировини, готової продукції, а також збереження їх харчової цінності на всіх етапах отримання, виробництва, переробки, зберігання, транспортування й реалізації.

Завдання санітарно-епідеміологічної служби щодо охорони харчових продуктів