Реферат на тему:
Легка промисловість. Соціальна сфера. Харчова промисловість України
Легка промисловість включає галузі, які виробляють товари народного споживання — тканини, одяг, взуття, предмети галантереї та парфумерії тощо. Серед них — текстильна, швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва, шкіргалантерейна, хутрова та інші галузі. Вони розвиваються на основі переробки як власної (льон, шкіра, хутро, хімічні волокна, вовна), так і довізної (вовна, бавовна, текстиль) сировини.
Підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси і джерела сировини, тому вони поширені, загалом, на території всієї України. Однак легка промисловість у країні завжди відставала від потреб суспільства щодо асортименту, якості й обсягів виробництва продукції, а в наш час перебуває у глибокій кризі, її частка у промисловому виробництві скоротилась за період 1990 — 2000 рр. з 11 до 1,5%.
Найважливіша галузь легкої промисловості — текстильна. Включає бавовняні, вовняні і лляні підприємства, що виготовляють тканини, нитки, пряжу та ін. Вона використовує натуральні (бавовняні, вовняні, лляні і шовкові) і штучні та синтетичні (віскоза, капрон, нейлон та ін.) волокна.
Процес виготовлення тканин із натуральних (природних) волокон складається з кількох стадій: первинна обробка сировини -” прядіння -”ткацтво -” обробка (вибілювання, фарбування та ін.). На першій стадії відбувається виготовлення прядива. Воно вимагає значних затрат сировини, тому нерідко первинна обробка здійснюється у місцях виробництва сировини на бавовноочисних, льонопереробних, шовкомотальних чи вовномийних фабриках.
Якщо ж усі стадії виробництва тканин поєднуються на одному підприємстві, то воно називається текстильним комбінатом. Існують і підприємства, на яких зосереджено одну або дві стадії виготовлення тканин — це ткацькі, прядильні, прядильно-ткацькі, оздоблювальні чи ткацько-оздоблювальні фабрики.
Кожна з галузей текстильної промисловості має свої особливості розміщення.
Бавовняна промисловість України працює на привізній сировині (комбінати в Херсоні, Донецьку, Тернополі, а також підприємства цієї галузі в Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях та ін.), орієнтуючись у своєму розміщенні на жіночі трудові ресурси.
Вовняна промисловість орієнтується як на власну, так і на імпортну сировину. Вона представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Сумах.
Підприємства лляної промисловості розміщені, в основному, в Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, де є льоноволокно.
В Одесі на девізній сировині працює джутова фабрика (виробляє канати, шнури).
Трикотажна промисловість представлена підприємствами в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Миколаєві, Чернівцях, Житомирі. Вона займається виготовленням трикотажних тканин, в'язаних виробів, шкарпеток і панчіх із натуральних і хімічних волокон. У своєму розміщенні повністю орієнтується на споживача.
Підприємства шкіряної і взуттєвої промисловості роміщені у великих містах — Києві, Луганську, Одесі, Львові, Запоріжжі та ін.
Хутрове виробництво розташоване у Тисмениці (Івано-Франківщи-на), Балті (Одеська обл.), Жмеринці (Вінницька обл.), Харкові та ін.
Швейна промисловість розвинута в багатьох містах України. Найві-доміші фірми і виробничі об'єднання є у Києві, Львові, Харкові, Луцьку та інших містах.
Основні проблеми легкої промисловості — відсталі технології виробництва і низька якість продукції. Вони можуть бути вирішені в результаті реконструкції і модернізації та створення спільних з іншими країнами підприємств.
Наявність величезних текстильних комбінатів (особливо бавовняних) зумовлює значні проблеми постачання сировини з-за кордону. Необхідне переоснащення цих підприємств, перепрофілювання на виробництво лляних та інших тканин.
В усіх регіонах України розвинені традиційні промисли з виготовлення текстильних виробів (килимів, рушників, гобеленів та ін.). Збереглися і традиції виготовлення вовняних та шкіряних виробів, які люди використовують поряд із промисловими товарами. Всьому світові відомі вироби майстринь із Косова, Вижниці, Коломиї, Чернівців, Львова, Тернополя, Решетилівки, Богуслава, Кролевця та ін.
Соціальна сфера
Галузі, що надають різноманітні (матеріальні і духовні) послуги для населення, утворюють соціальну сферу. Серед них виділяють галузі соціальної, управлінської та ринкової інфраструктури.
Функції галузей соціальної сфери різні. Одні з них задовольняють духовні потреби людей (наука, культура, охорона здоров'я, рекреація і т.д.), а інші — фізичні (торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування). Саме тому соціальна сфера має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства. Економічне її значення виявляється у тому, що вона надає послуги, необхідні для відтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці. Соціальна роль даної сфери полягає у підвищенні рівня і поліпшенні умов життя людей.
Рівень розвитку соціальної сфери визначається попитом на послуги, а ті, усвою чергу, змінюються відповідно до реальних можливостей суспільства на тому чи іншому етапі розвитку. В сучасних умовах загальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, ут. ч. туристичні, охорони здоров'я та ін.).
Соціальна сфера має певні територіальні відмінності у рівні розвитку та структурі. Значно вищий рівень її розвитку і ширша галузева структура у містах порівняно з сільською місцевістю, в економічно більш розвинених промислових регіонах порівняно з менш розвинутими аграрними. Найбільш розвинена (кількісно і якісно) соціальна сфера в адміністративних центрах областей і АР Крим.
Культура охоплює установи і заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення та ін. (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщення також пов'язане з особливостями розселення людей: найвиша концентрація об'єктів культури—у великих містах. В Україні є понад 23 тис. бібліотек, 22 тис. клубних установ і будинків культури. Вони розміщуються згідно з адміністративним поділом (у населених пунктах — центрах адміністративно-територіальних одиниць, у міських мікрорайонах) і за виробничим принципом — при заводах, навчальних закладах тощо.
Серед державних музеїв (таких понад 320) переважають краєзнавчі, історичні, меморіальні. Найбільше їх у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові, Запоріжжі