плином. Навіть на самих положистих ділянках Меконгу швидкість плину досягає 4—5 м /сек. По основному руслу Меконгу рух можливий на трьох відрізках, вільних від порогів і водоспадів. Верхня ділянка від Луанг-пхабанга до В'єнтьяна — доступний тільки для пірог і невеликих моторних човнів. Середній — від В'єнтьяна до Саваннакхета — має більш спокійний плин, тут цілий рік курсують баржі, місткі лодки-сампані і швидкі довгі пироги. Біля Саваннакхета розташовані Кхеммаратські пороги, що перешкоджають судноплавству, і ріка знову стає судноплавної тільки південніше цих порогів. Тут вона цілий рік доступний для великих сампанов і судів водотоннажністю 200—300 т. У самої границі з Кампучией водяний шлях перепиняють Кхонгские водоспади. Меконг із його численними порожистими припливами таїть у собі величезні запаси гідроенергії.
Більш половини всієї території країни займають лісу. Схили гір Північного Лаосу покриті вічнозеленими субтропічними лісами, що змінюються на висоті 1500 м змішаними — з дуба, сосни, каштана. На плато Центрального і Південного Лаосу переважають світлі мусонні листопадні ліси. Вологі тропічні ліси характерні для долин Південного Лаосу і для Чионг-шонских гір.
У незайманих лісах збереглися коштовні і рідкі породи дерев: рожеве, чорне, сандалове, залізне. Тикові ліси займають значну територію на північно-заході Лаосу, уздовж Меконгу; на плато Сіангкхуанг, Кхаммуан і Боловен росте прекрасна стройова сосна. Крім коштовної деревини лісу дають також лаки і смоли.
Райони з незначною кількістю опадів — Саваннакхетскую долину і частково плато Сиангкхуанг і Боловен — покривають високотравние савани, появі яких почасти сприяє випалювання лісу при перелоговому землеробстві. Тваринний світ Лаосу надзвичайно різноманітний і унікальний, тут ще збереглися "багато видів тварин, що уже винищені в інших країнах. У Лаосу сполучаються види тварин, властиві тропічному і помірному клімату. У джунглях живуть численні мавпи (гібони, макаки) і напівмавпи, а також хижаки —; тигр, мармурова пантера, тибетський ведмідь, у заростях пальм — пальмова куниця, у долинах і гірських ущелинах — болотна рись. З великих копитних водяться дикі бики бантенг і гаял, кабани. У лісах живуть змії — кобри, пітони й ін. Багато папуг, павичів, утік. У Південному і почасти в Північному Лаосу маються значні череди слонів. Багато хто з перерахованих тварин мають промислове значення. Полювання заборонене тільки на слонів, їх приручають і використовують для перенесення вантажів.
Населення
Корінне населення країни в расовому відношенні належить до південних монголоїдам. Лаосці по кольорі шкіри трохи світліше, ніж їхні сусіди чи бірманці таїландці, вище їхнім ростом, у них більш широке обличчя і менш стовщені губи, однак таке ж чорне і пряме волосся. Вони звичайно добре складені і гарно фізично розвиті, особливо горці.
У Лаосу проживає більш 60 народностей. Багато дрібних етнічних груп, що живуть високо в горах, колись були в культурних і економічних відносинах мало зв'язані не тільки з іншим населенням країни, але і між собою.
Велика частина населення Лаосу говорить тайськими мовами, менша — на австроазиатских. Таиязичними народами є лао, тань, так називані гірські тань (тхай-дам, тхай-као, тхай-денг, ли, плутай, тхай-ниа, тхай-фонг, тхо, нун, нян, каолан і ін.). Ця група складає 73% населення країни (з них лао — близько 63%). Таиязичние народи живуть головним чином у провінціях В'єнтьян, Кхаммуан, Саваннакхет, Чампассак і Луангпхабанг.
Народи, що говорять на австроазиатских мовах, утворять приблизно 25% населення Лаосу. Вони поділяються на двох груп: мон-кхмерів (більш 20%) і мео-ман (близько 5%). До першої групи відносяться кхмери і різні гірські мон-кхмерские народи. У колоніальний період останніх називали «кха», тобто раби. У закордонній літературі і зараз можна зустріти ця назва, але самі лаосци це образливе найменування тепер не вживають. Найбільш великий з гірських мон-кхмерских народів — кхму; йому уступають по чисельності сунь,з, ламет і ін.
У етнокультурном відношенні населення країни поділяється на три основні групи: лаолум (населення долин), лаотенг (населення гірських схилів) і лаосунг (населення гірських вершин).
Серед інонаціональних груп населення самі численні китайська і в'єтнамська. Кожна з них на початку 70-х років нараховувала приблизно по 30 тис. чоловік. У країні проживає також близько 2 тис. індійців. Ці три групи живуть головним чином у містах, зберігаючи традиційні форми побуту і культури і займаючись переважно торгівлею, ремеслами і підприємництвом.
Після досягнення незалежності державною мовою країни була оголошена лаоський. Він має свій складовий лист, близьке до листа монов Бірми.
Найбільш розповсюдженою релігією в Лаосу є буддизм тхеравади, що сповідають лао і тань. Серед горців широко поширені різні родо-племенние вірування. Пережитки традиційних вірувань можна зустріти й у місцевих буддистів: вони почитають парфумів «фи», що уособлюють мертву і живу природу.
Лаос відноситься до числа країн, яких торкнувся «демографічний вибух»: населення росте швидкими темпами, приріст складає 2,2% у рік. У 90-і роки чоловіків і жінок нараховувалося приблизно нарівно.
З економічно активного населення (1,5 млн. чоловік) понад % зайнято в сільському господарстві і близько 5 % у промисловості і ремеслах.
На розміщення населення по території Лаосу величезний вплив зробили природні умови — гірський рельєф, густа річкова мережа, розходження в кліматі. Більшість населених пунктів і основна частина населення зосереджені по берегах рік: якщо середня щільність населення країни 115 чоловік на 1 кв. км, те в долинах, де проживає майже % усіх лаоських жителів, вона в 5 разів вище. А в деяких гірських районах на 1 кв. км приходиться менш 1 чоловік.
У Лаосу в останні два десятиліття підсилився процес
