Реферат - Країни, що розвиваються
26

швидкозростаючих. Середньорічні темпи росту даної промисловості за 1975- 1993 pp. складали 5%.
У самій переробній промисловості також стались істотні зрушення. Якщо у перші десятиріччя післяколоніального розвитку індустріалізація охопила насамперед легку й харчову промисловість, то із середини 70-х років дедалі більший акцент став робитися на розвиток сучасних галузей важкої промисловості: машинобудування, електроніки, нафтохімії, металообробки. Та лише невеликій групі країн вдалося створити галузі, які виробляють знаряддя праці (Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина, країни Південно-Східної Азії та ін.). Незважаючи на успіхи промислового авангарду країн, що розвиваються, новий етап НТР ставить і перед ними (не кажучи вже про більшість інших країн, які розвиваються) дуже складні проблеми адаптації до новітніх структурних зрушень.
Хоча питома вага видобувної промисловості у ВНП країн, що розвиваються, в останні роки знизилась, вона, як і раніше, відіграє важливу роль у відтворенні багатьох з них. На країни, що розвиваються, припадає 2/3 світового виробництва олова, 1/3 нікелю й міді, тут видобувається 2/3 бокситів, 2/5 залізної та 1/4 цинкової руди. Значне місце посідають ці країни й у світовому експорті багатьох видів сировини.
Ще в колоніальний період в Азії, Африці, Латинській Америці було створено галузі гірничовидобувного сектора, де діяли іноземні компанії. У 70-х роках у більшості країн, які розвиваються, націоналізовано активи іноземних компаній у сировинних галузях.
Одним із напрямів індустріалізації багатих на ресурси країн стало створення галузей, що переробляють сировину для наступного вивозу напівфабрикатів і готових виробів (наприклад, розвиток нафтохімії, металургії, деревообробної промисловості й т. ін.).
У 80- 90-х роках у зв'язку з переходом розвинутих країн з ринковою економікою до ресурсозберігаючих технологій відносне значення гірничовидобувного сектора країн, які розвиваються, у світовому промисловому виробництві зменшилося. Ціни на енергоносії і деякі інші види сировини значно впали. Поряд із зменшенням відносної залежності розвинутих країн від мінеральних ресурсів афро-азіатських та латиноамериканських країн спостерігається й інша тенденція - зростання споживання сировинних ресурсів всередині самих країн, що розвиваються, у зв'язку з індустріалізацією.
Таким чином, хоча гірничовидобувна промисловість країн, які розвиваються, історично зорієнтована передусім на зовнішній ринок, вона дедалі істотніше впливає на структурну перебудову їхніх національних економік, сприяє зміцненню міжгалузевих зв'язків.
Однією з найважливіших галузей народного господарства афро-азіатських і латиноамериканських країн є сільське господарство. У більшості цих країн аграрний сектор служить основою матеріального виробництва й істотно впливає на нагромадження, темпи і пропорції економічного розвитку. Незважаючи на зниження за останні десятиріччя частки сільського господарства у ВНП з 31,6% у 1960 р. до 14,6% у 1990 p., ця галузь, як і раніше, є важливою галуззю матеріального виробництва у багатьох державах, особливо африканських та азіатських. Наприклад, у половині африканських країн на сільське господарство припадає більше 30% ВНП. В азіатських країнах цей показник становить 25-30%.
В аграрному секторі країн, що розвиваються, зайнята більшість працездатного населення. В усіх африканських країнах (крім Алжиру, Беніну, Конго, Лівії, Маврикію), наприклад, більше половини населення працює у сільському господарстві.
Сільське господарство є водночас найбільш відсталою галуззю в економіці цих країн. Темпи його зростання складали у 1961- 1992 pp. менш ніж 3%. Такі темпи не можуть розцінюватися як достатні ні в плані задоволення попиту місцевої промисловості на сировину, ні, тим більше, продовольчих потреб населення.
Відсталість сільського господарства виявляється і в надзвичайно низькій продуктивності праці в цій галузі, у її слабкій механізації, хімізації. За деякими даними, на країни, що розвиваються, припадало лише 1/10 світового тракторного парку й 1/20 зернозбиральних комбайнів. Загальна кількість тракторів у цих країнах у шість разів, а зернозбиральних комбайнів - у 15 разів менша, ніж у розвинутих державах. На одиницю площі в країнах Азії, Африки, Латинської Америки вносилось у п'ять разів менше добрив, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою.
У більшості країн, які розвиваються, сільське господарство розвивається поки що екстенсивним шляхом на базі відсталої агротехніки. Проте вже із середини 60-х років деякі з них під впливом НТР поступово переходять до інтенсифікації сільського господарства. Цей процес, який отримав назву "зелена революція", характеризується поширенням високоврожайних гібридних сортів пшениці, рису, кукурудзи, застосовуванням добрив, використанням нової техніки й технології обробітку грунту, поширенням штучного зрошення. Розпочали проводити "зелену революцію" деякі країни Латинської Америки, Південної і Південно-Східної Азії, зокрема Мексика та Філіппіни.
Незважаючи на поширення нових високоврожайних сортів, застосування прогресивної агротехніки, у багатьох державах "зелена революція" має ще локальний характер. Вона не стала надбанням широкої маси селянських господарств. Значна частина дрібних сільськогосподарських виробників веде своє господарство на відсталій технічній базі й залишається осторонь від цих досягнень.
Відсталість сільського господарства країн, що розвиваються, швидке зростання населення - ці та деякі інші фактори визначили різке загострення у 80- 90-х роках продовольчої проблеми у зазначених державах. У багатьох з них останнім часом темпи приросту населення перевищували темпи приросту продовольства. Як наслідок цього, наприклад, у 80-ті роки Африка перетворилась на світовий центр голоду. Ситуація особливо загострилась у першій половині 80-х років, коли небачена за масштабами посуха вразила сільське господарство африканського континенту. І хоча у подальшому продовольча ситуація дещо поліпшилась У 1992 р. близько 34 млн африканців, як і раніше, жили впроголодь.
Розв'язання продовольчої проблеми пов'язане не тільки зі створенням техніко-економічних умов для розвитку сільського господарства, впровадження досягнень НТР, а й, що не менш важливо, із створенням соціально-економічних умов для швидкого розвитку

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7