боргу.
Про глибину економічного провалу внаслідок кризи початку 80-х років можна судити за такими окремими даними: темпи зростання ВНП у 1980 р. становили 5,3%, 1981 р. сталося різке уповільнення - 0,4%, а в 1983 р. - спад до мінус 2,5%. Особливо криза позначилася на сфері нагромадження. Обсяг внутрішніх капіталовкладень скоротивсь у 1981 р. на 2,2, 1982 - 10,7, 1983 р. - 20,1%. У 1980 р капіталовкладення відносно ВНП становили більше 26%, а 1985 р. - мінус 16%. Подібний спад спричинює зниження темпів росту на довгі роки. Саме про це свідчить той факт, що в Латинській Америці після кризи початку 80-х років так і не відновлено рівень виробництва ВНП на душу населення, досягнутий 1980 р. Хоча загальний обсяг ВНП постійно зростав, але це зростання не встигало за приростом населення в регіоні. Післякризовий стан економіки нездатний забезпечити темпи зростання ВНП, які підтримували б виробництво його на душу населення бодай на рівні 1980 р. (графік 1).
У повоєнний період на економічний розвиток країн Латинської Америки істотно вплинула діяльність на їхніх територіях сучасних транснаціональних корпорацій. Справа в тому, що в нових умовах ця діяльність зазнала докорінних змін: монополії США та інших розвинутих країн уже не задовольнялися лише торговельними відносинами з Латинською Америкою, вони прагнули завоювати її ринок "зсередини". Широкого розмаху набирає створення міжнародними корпораціями своїх філіалів у латиноамериканських країнах, передусім у найбільш розвинутих регіонах.
Незважаючи на очевидне зростання іноземного контролю над обробною промисловістю країн Латинської Америки, надходження нових іноземних капіталовкладень помітно скорочується. Скуповування національних компаній та їх розширення відбувається за рахунок величезних прибутків у місцевій валюті, без зміни національного статусу підприємства. Фактично це означало розвиток процесу денаціоналізації, який охопив частково підприємства державного сектора деяких країн.
Дещо міняється і спрямованість капіталовкладень, замінюється місцевим виробництвом імпорт предметів тривалого користування, а також деяких видів машин та обладнання. Іноземний капітал прагне заволодіти найбільш прибутковими та динамічними галузями промисловості, такими як електротехнічна, радіоелектронна, автомобільна, суднобудівна, хімічна, фармацевтична, гумова, цементна та ін.
Латинська Америка і в наш час продовжує приваблювати "великий капітал" в особі ТНК своїми невичерпними можливостями та джерелами надприбутків. У середині 80-х років із загальної суми приватних капіталовкладень розвинутих країн в економіку країн, що розвиваються, в 150 млрд дол., на Латинську Америку припадало 80,5 млрд дол., або понад 50%. За загальним обсягом іноземних інвестицій в розрахунку на душу населення Латинська Америка випереджає країни, що розвиваються, інших регіонів світу. Іноземний капітал справляє значний вплив на формування структури економіки регіону в цілому і його окремих країн та територій. Досить згадати приклад Мексики, або такого субрегіону, як Карибський басейн.
Традиційно іноземний капітал прагне проникнути у галузі, котрі забезпечують найбільш високі прибутки, насамперед у ті країни, де такі галузі сформувалися. Раніше це були переважно нафтові, гірничодобувні розробки та плантаційне господарство. В останні десятиліття іноземні корпорації спрямовують свої капітали в оборонну промисловість та у виробництва, основані на новітніх досягненнях НТР. І знову ж таки перевага надається країнам, де такі галузі промисловості досягли високого рівня розвитку. Саме на їхню частку припадає майже половина прямих приватних інвестицій, спрямованих на континент. Те саме простежується й на світовому рівні. Серед восьми країн, що розвиваються, на частку яких припадає майже половина всіх прямих приватних інвестицій, перше місце належить Бразилії - 17%, друге Мексиці - 10%. До цієї вісімки входять також Аргентина - 4% та Венесуела - 3%.
Сучасному господарству латиноамериканських країн притаманні деякі найбільш загальні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону. Одна з них - багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збереженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці латифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з притаманною їм найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено кооперативні та державні господарства.
Певна багатоукладність спостерігається і в промисловості. Майже половину робочої сили регіону становлять ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8% вартості промислової продукції. Поряд з цим існують великі промислові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.
Ще одна із загальних і, по суті, негативних рис сучасного господарства латиноамериканських країн, якої багатьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами суспільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості - все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію національних господарств на ринки розвинутих країн. Політика іноземних монополій гіпертрофує цю орієнтацію, в переважній більшості країн зберігаються монокультурність у сільському господарстві та монопродуктивність у видобувній промисловості. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подоланню вузької спеціалізації. Однак на кінець 70-х років єдиний продукт у восьми країнах і два продукти у восьми країнах давали від 50 до 98% експорту, а на початок 90-х років становище майже не змінилося.
Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латинської Америки (до речі,