Крім того, зони діяльності існуючих басейнових органів управління не співпадають з природними межами водозбірних річкових басейнів. В результаті, поза увагою залишаються значні площі підзвітних басейнів. І навпаки, до сфери контролю басейнових органів включаються території, що не належать до відповідних басейнів. За таких умов визначається проблематичною організація заходів щодо екологічного збалансування господарської діяльності з ресурсною спроможністю водних басейнів.

Найбільшого розвитку басейновий принцип набув у Франції, де створена і функціонує високоефективна система управління водними ресурсами, яка визнана однією з кращих у світі [21, 25]. Сучасна водна політика Франції будується на таких принципах управління природною водою:

- децентралізація - управляють не водою як фізичним тілом, а водообмінною системою, за одиницю якої прийнято річний басейн. Басейновий принцип управління базується на реально існуючий єдності поверхневих і підземних вод в межах єдиної водообмінної площі, за яким річка розглядається як складна, водночас фізична, хімічна, геологічна, біологічна і соціально-правова система, дозволяє найбільш повно вирішувати всі водні і повязані з ними екологічні проблеми;

- організація інститутів колективного управління водою, у завдання яких входить регулювання і усунення реально існуючих протиріч між користувачем і забруднювачем води, забезпечення раціонального водовідбору із конкретного водного джерела;

- збереження водного середовища як найголовнішого регулятора стану навколишнього середовища, забезпечення підвищення рівня життя населення і розвитку економіки;

- проведення безперервного моніторингу та досліджень стану водного середовища.

За такими принципами регулювання водних відносин екологічно збалансоване водокористування досягається: визнанням єдності та взаємозвязку гідрологічних та гідрогеологічних умов в басейнах; збереженням цієї єдності при відборі води різними користувачами; аналізом стану всіх різновидів водного середовища і намаганням мінімально їх змінювати; науково обгрунтованим регламентуванням відбору води з конкретного джерела; дотримування інтересів водокористувачів басейну в цілому; поглибленням знань про стан водного середовища і екологічної ролі, технологію очищення, водопідготовки, водорозділ, про вплив на навколишнє середовище мінливості гідрологічних і гідрогеологічних умов; інформуванням політиків і адміністрацій про ситуацію, яка склалася, з метою прийняття рішень. Завдяки такій системі управління екологічний стан річок Франції істотно поліпшився.

З метою поліпшення управління водними ресурсами України для кожного значного водного басейну повинні бути створені свої адміністративні органи і комітети, з впровадженням принципу інтегрованого водного менеджменту. У цьому повинні брати участь усі причетні державні, регіональні та місцеві органи та міжнародні партнери (у транспортних басейнах). Інституційна відповідальність басейнової структури управління водними ресурсами має бути підкріплена належним фінансовим забезпеченням для того, щоб на місцевому рівні могли бути досягнуті завдання управління водними ресурсами, зокрема щодо збалансування водогосподарської діяльності за ресурсними і екологічними параметрами водних джерел. Фінансові надходження у вигляді платежів за воду, зібрані в басейні, можуть бути використані для поліпшення водного менеджменту на тій самій території.

Список літератури