Методи обстеження та виявлення. У період активного росту проводять спостереження за рослинами. Тестування на сприятливих індикаторах (персик чи Prunus tomentosa) з допомогою щеплень брунькою чи частиною кори (Chip-budding) дають результати через 6-8 тижнів. Механічна інокуляція Chenopodium foetidum чи гороху проявляє ознаки теж через 6-8 днів. Для підтвердження присутності вірусу в низьких концентраціях у корі, коренях, листках, плодах чи насінні, а також для якісного визначення користуються тестами ELISA. .

Способи перенесення та розповсюдження. Головним джерелом інокулюма є заражені дерева роду Prunus. Із них вірус переноситься або шляхом щеплень, або попелицями: Aphis craccivora, A. faba, A. spiraecola, Brachycaudus helichrysi, Hyalopterus pruni, Myzus persicae, M. varians, Phorodon humili.

Хвороба проявляється у садах непостійно. Через 2-3 роки інфекція починає розповсюджуватися від первинно уражених дерев. Перенесення живцями значно збільшує ризик поширення збудника у зонах зараження, якщо не використовується сертифікований, вільний від вірусів матеріал. Занесення вірусу у нові зони і країни найчастіше відбувається в разі використання для посадки несертифікованих рослин.

Карантинні заходи і засоби боротьби. У зонах суцільного зараження рекомендується заміна сортів стійкими і толерантними, а у зоні часткового зараження обов’язковим є знищення заражених дерев радикальним методом, особливо у маточних розсадниках; знищення парослі в міжряддях, у рядах та на узбіччях доріг; боротьба із переносниками вірусу хімічними методами. Для закладки нових розсадників слід використовувати лише здоровий посадковий матеріал, який пройшов тестування на індикаторах або оздоровлений в процесі термотерапії, бажано в оточенні неуражуваних рослин.

Увесь імпортований матеріал господарів (окрім насіння) повинен походити із територій, обстежених в період вегетації. Якщо вірус зустрічається у країні-експортері, обстеження проводять також на сусідніх полях, а матеріал повинен походити від тестованих материнських рослин.

Амброзія полинолиста — Ambrosia artemisiifolia L.

Систематичне положення: родина Складноцвіті (Asteraceae).

Синоніми: А. elatior, A. elata Salisd, A. paniculata Michx., A. incina F. G., A. Pusilla Rafin та інші.

Поширення. У Лісостеповій зоні України є найбільш поширеним карантинним бур’яном, який заселив близько 51050 га. Найбільше потерпають від нього Кіровоградська (38255,5 га), Харківська (4479 га), Одеська (3511), Полтавська (2500,2) області. Також зустрічаються вогнища у Вінницькій, Київській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій областях.

Шкодочинність. Бур’ян засмічує поля, сади, виноградники, узбіччя доріг, вулиці, залізничні насипи, пустирі, канави, береги річок і ставків, луки та пасовища, на полях посіви озимих і ярих культур, багаторічних та однорічних кормових трав, технічних, особливо просапних культур, полезахисні лісосмуги. Розвиваючи велику надземну і вегетативну масу, амброзія здатна в польових умовах витісняти і пригнічувати як культурні рослини, так і бур’яни. В результаті надмірного висушування й виснаження ґрунту цим шкідливим організмом урожай сільськогосподарських культур значно знижується, а при великому забур’яненні культурні рослини гинуть. Рослини амброзії містять від 0,07 до 0,15% (по відношенню до сирої маси) гірких речовин та ефірних масел, при поїданні її коровами молоко та інші молочні продукти мають неприємний запах і стають гіркими на смак. Силос з домішками амброзії тварини їдять погано і неохоче. У зерні озимої пшениці, що вирощена на забур’яненому вміст білків амброзією полі, знижується на 0,5%, а скловидність — на 1%. Квітковий пилок амброзії шкідливий для людського організму. У місцях її масового поширення у людей часто спостерігається алергійне захворювання, відоме під назвою “осіння сінна лихоманка” або “амброзійний поліноз”. У хворого опухають слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і очей, болить голова, посилюється виділення мокроти, настає задишка, сльозотеча, погіршується зір, проявляються напади бронхіальної астми, підвищується температура, втрачається працездатність. Лікування такої алергії тривале й важке.

Морфологічні ознаки. Амброзія — однорічна яра рослина, яка зовнішнім виглядом дуже схожа на коноплі, а за розміром і формою листків нагадує полин гіркий. За сприятливих умов стебло досягає висоти 2-2,5 м, а коріння заглиблюється до 4 м. Стебло пряме, розгалужене, опушене. Листки: нижні — двоякоперисторозсічені, завдовжки 5–10 см, верхні — одноперисті або суцільні, а середні мають перехідні форми. Поверхня листкової пластинки темно-зелена; нижній бік — сіруватий від опушення.

Ця однодомна, вітрозапильна рослина має одностатеві чоловічі і жіночі квітки. Іноді зустрічаються одностатеві рослини лише із жіночими квітками, вони дуже кущаться, мають слабке опушення листків, головного стебла і бокових гілок, невеликий розмір листків. Чоловічі квітки забарвлені в жовтий колір, зібрані в колосоподібні суцвіття по 5–25 квіток, діаметром 2-5 мм, розміщені на вершинах гілок. Кошики з жіночими квітками розміщені поодиноко або групами від 2 до 5 у пазухах верхніх листків. Кожна жіноча квітка формує один плід. Плід — однояйцевидна сім’янка в обгортці (довжина 2,5-3,25 мм, ширина і товщина 1,5-2 мм), до основи клиновидно стиснута, з 5-7 дрібними (до 1 мм) шипиками навколо верхньої випуклої частини і одним крупнішим в центрі, на верхівці. Обгортка досить легко відділяється від сім’янки, тому в продукції можуть знаходитися як сім’янки в обгортці, так і власне сім’янки. Забарвлення змінюється від зелено-сірого до коричневого. У молодих рослин (сходів) сім’ядолі мають довжину 3–5, ширину 2,5–4 мм, вони широкоеліптичні, злегка м’ясисті, з країв окантовані дрібнокрапчастою смугою, на вершині тупі, а знизу кріпляться на коротких черешках. Зверху пластинка зелена, знизу — фіолетово-зелена. Корінь стрижневий, веретеновидний, з потужним розгалуженням, проникає в глибину до 4 м.

Особливості біології. Розмножується амброзія лише насінинами, яких утворює 50-3000 штук, що від материнської рослини переносяться на значні відстані з водними потоками (талими водами, струмками, ярами, річками). Вони довго