Еволюція іспанської економіки за останні десятиліття характеризується прогресуючою відвертістю зовнішньому світу і її повною інтеграцією в міжнародну економіку. Цей процес почався в кінці 50-х років з “Плану лібералізації”, продовжився потім в рамках Переважного Договору з ЕЭС 1970 року, і важливою формальною кульмінацією став вступ Іспанії до Європейського Співтовариства в 1986 році. Іспанська економіка пережила період швидкого розповсюдження і створення робочих місць за роки, що послідували за нашим вступом в ЕЭС. В той же час, іспанські виробничі структури піддалися швидкій модернізації перед лицем конкуренції ззовні. Найбільш динамічні підприємства і споживачі виграли від створення цього величезного загальноєвропейського ринку. У червні 1989 р. песета стала частиною Європейської Валютної Системи, а в лютому 1992 р. Іспанія зняла абсолютно всі обмеження на переміщення капіталів.

Не дивлячись на все це, на початку 90-х років почали з'являтися симптоми економічного перенапруження, що відбилися в інфляції, що намітилася, і погіршенні платіжного балансу. Іспанська економіка пережила наслідки цього у вигляді економічного спаду (у 1993 р. у ВВП відмічено негативне сальдо у розмірі 1,2%), скороченні зайнятості і подальшої девальвації песети.

У 1994 р. Іспанія знов вступила у фазу відносного відновлення, хоча все ще страждала від наслідків, викликаних швидкоплинною, але інтенсивною економічною депресією. Повне повернення на шлях економічного розвитку відбулося в 1996 році, в значній мірі завдяки ліберальним реформам, проведеним в життя новим Урядом, сформованим після виборів в квітні 1996 року.

Протягом 1997 і 1998 років вже можна говорити про нову модель економічного зростання, яка дозволила зробити сумісними відновлення економіки з істотними досягненнями в контролі над основними дисбалансами в економічній системі. У 1998 р. економічне зростання досягло 3,8%, практично перевищивши на один відсоток середній показник для крупних європейських держав.

У 1998 р. остаточно оформилася ця модель зростання і відновлення економіки: за

1,9% (менше, ніж передбачено Програмою Конвергенції).

офіційними прогнозами зростання ВВП складе 3,8%, а дефіцит бюджету буде на рівні

Економічна політика, що проводиться, покоїться на двох основних опорах. З одного боку, це формування бюджету, в основі якого скорочення дефіциту, що досягається за рахунок жорсткого контролю за витратною його частиною; з іншої - амбітна програма лібералізації економіки і приватизація, що має на головній меті зробити економіку країни більш конкурентоздатною і додати динамізм приватному сектору.

Наявність великих засобів фінансування за низькою ціною з'явилася однією з причин, які сприяли масовому виходу іспанських підприємців на зовнішні ринки; так, в 1997 р. іспанські інвестиції за кордоном склали 4 тис. млрд. песет, в той час, як тільки за перші десять місяців 1998 р. цей показник досяг вже 6200 млрд. Ці інвестиції, у свою чергу, стають справжнім мотором для нового експорту.

Політична і суспільна стабільність також з'явилися важливим чинником в досягненні позначених економічних показників. Підтримка провідних націоналістичних політичних сил державного бюджету і суспільний консенсус між профспілками і підприємцями в тому, що стосується колективних договорів і трудових відносин, також стали чинниками, що надали вирішальну допомогу в здійсненні процесу конвергенції і забезпечили стабільність, необхідну для досягнення економічного зростання.

Але все ще залишаються актуальними три головні проблеми, з якими належить боротися економіці Іспанії: високий рівень безробіття (майже 23%), інфляція і великі борги країни. Одна з головних проблем - зайнятість молоді: кожен третій у віці до 20 років не може знайти роботу.

Все більше значення для сучасної Іспанії набуває сфера послуг: вже 60% що всіх працюють зайняті в цій сфері, 31% працює в промисловості, і близько 10% займаються сільським господарством, рибальством і гірською справою. У сфері послуг державне значення має туризм. У 1995 р. обслуговування туристів принесло рекордний дохід - 2650 млрд. песет.

Починаючи з 80-х років, власті обережно намагаються прийняти контрзаходи: від притоки гостей повинні отримувати прибуток не тільки приморські курорти, але і райони, розташовані в глибині країни, і по можливості протягом всього року. На аграрному господарстві країни все ще хворобливо позначаються застарілі структури. Низькорентабельні дрібні підприємства, що відвіку займалися тільки самозабезпеченням, як і раніше переважають в Північній і Східній Іспанії. Рясні ж урожаї дають зрошувані овочеві і фруктові плантації прибережних провінцій Валенсії і Мурсиі. У продаж і на експорт поступає справжній достаток цитрусових, томатів, полуниці, персиків і солодкого перцю в той час, як ароматні солодкі яблука і мушмула експортуються дуже рідко. На посушливих полях висаджують оливкові дерева і розводять соняшник (виробництво масла), а також обробляють мигдаль і виноград. Флот іспанських морських риболовецьких судів - найчисленніший в Європі.

Найбільш розвиненими промисловими районами є Барселона, Валенсія (автомобілі, текстиль, хімія, дизайн), Більбао і Хихон (сталь, верфі). Все більше значення, в першу чергу завдяки електротехніці, компьютеро-машинобудуванню набуває Мадрида. У непростому положенні знаходяться суднобудування і важка промисловість, що особливо торкнулося робочих Астурії і Країни басків.

Розділ 2. Структура, розміщення та економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу Іспанії

2.1. Природні умови

Рельєф

Іспанія - одна з самих високогірних країн Європи.

Низовини, лежачі на висоті до 200 м над рівнем морить, займають тільки 11% площі країни. Більше 1/3 території Іспанії розташовано на висотах, що перевищують 1000 м.

Для Іспанії, як і для Португалії, характерна різка відособленість