У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1 – зона вільної торгівлі;

2 – митний союз;

3 – спільний ринок;

4 – економічний союз;

5 – повна інтеграція [8, 148].

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Етапи міжнародної економічної інтеграції [8, 149]

Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); в Північній Америці – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-тихоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 p. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 p. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Ряд західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) в 1958 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Згодом воно розширялося завдяки вступу нових держав, зміцнювалося і перетворилося в могутнє економічне угрупування. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, в 1981 р. – Греція в 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 90-х роках в ЄЕС нараховувалося 12 членів, ведуться переговори про вступ ще ряду країн. Одночасно з розширенням складу ЄЕС відбувається поглиблення інтеграції, що виразилося в переході від переважно торгового обміну до інтегрування організаційно-технічних сфер господарства, включаючи організацію спільних досліджень і розробок, створення спільних програм, розробку загальних законодавств і т.д. [30, 432]

Утворився Європейський Союз в 1967 p. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європей­ських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.) [8, 150].

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни – з 1995 p.). У даний час Європейський Союз веде переговори з шістьма країнами-кандидатами про вступ до цієї організації: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Таким чином, економічна інтеграція є процесом об'єднання та взаємного структурного наближення національних економік, який приводить до появи спільного ринкового простору, створення інтернаціональних форм господарювання, збільшення взаємозалежності виробничих комплексів, все більш широкого узгодження економічної політики та спільного регулювання на основі міждержавних угод і за мікроекономічної підприємницької взаємодії.

Розвиток інтеграційних процесів у другій половині XX ст. можна вважати закономірним результатом розширення обсягів виробництва та торгівлі у світі. Причому зростання виробничого потенціалу, яке, зрозуміло, веде до розширення товарної маси, є об'єктивною передумовою збільшення обсягів торгівлі, тоді як міжнародна торгівля дає змогу ще активніше розвивати спеціалізоване виробництво та диверсифікувати його. Логіка поступального розвитку як виробництва, так і міжнародної торгівлі породжує більш сприятливі умови для міжкраїнового руху капіталів, робочої сили і технологій. А все це, разом узяте, – поглиблення спеціалізації при збільшенні обсягів виробництва, активізація торгівлі та факторного руху – і є практичним виявом міжнародної економічної інтеграції [19, 621-659].

Отже, інтеграція – явище об'єктивне, всесвітнього масштабу та існує в комплексі конкретних форм співробітництва. Таке поставлення питання вимагає чіткого визначення цілей і передумов інтеграції. Ними є:–

економія на масштабах, яка є закономірним наслідком спеціалізації виробництва та, як результат, збільшення його обсягів, підвищення ефективності та зменшення витрат на одиницю продукції;–

розширення фізичних обсягів ринків, можливостей збуту товарів, а відтак – потенціалу виробничої діяльності підприємницьких структур;–

більш вільний рух товарів та факторів виробництва, що дає змогу знижувати непродуктивні трансакційні витрати, які зумовлюються виходом економічної діяльності за межі національних територій;–

створення для країн та суб'єктів підприємницької діяльності додаткових конкурентних переваг у регіональному та світовому масштабах, особливо зважаючи на загострення змагань щодо темпів економічного розвитку, за сфери економічного та політичного впливу між окремими країнами, міждержавними утвореннями;–

створення сприятливих умов соціально-політичного розвитку, забезпечення національних інтересів, взагалі гарантування для країн кращої безпеки в геостратегічному контексті;–

сприяння структурній перебудові економіки, що є особливо значущим для країн з економікою трансформаційного типу;–

підвищення рівня добробуту населення за рахунок приєднання до більш ефективного ринкового простору, макрогосподарських структур, оптимізації умов підприємницької діяльності [19, 621-659].

1.2. Чинники інтеграції

Економічна інтеграція має в своїй основі ряд об'єктивних чинників, серед яких найважливіше місце займають:–

збільшена інтернаціоналізація господарського життя;–

поглиблення міжнародного розподілу праці;–

загальносвітова по своєму характеру науково-технічна революція;–

підвищення ступеня відвертості національних економік.

Всі ці чинники взаємообумовлені [27, 67].

Інтернаціоналізація – є процесом розвитку стійких економічних взаємозв'язків між країнами (перш за все на основі міжнародного розподілу