Водночас США, ФРН, а також КНР набагато помітніше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин, що також важливо враховувати. Україна опосередковує більшу частку ВВП, ніж США, проте має менш ефективну економіку і на відміну від цієї країни, справляє незначний вплив на світову економіку.

1.3. Методичні основи дослідження інтеграції як явища

Згідно з універсальними законами гносеології – науки пізнання, а також вимог навчального, наукового процесу, розуміння сутності міжнародної економічної діяльності потребує визначення природи більш широкого явища. Інтерес становить собою і визначення загальних факторів впливу на досліджуваний об'єкт, механізми його самореалізації.

Гносеологія – від грецьк. gnosis (гнозіс) – пізнання та logos (логос) – слово, вчення; наука про закономірності процесу пізнання, відношення знання до реальності.

Під онтологією – від грецьк. on, род. відм. ontos (буття) та logos – на відміну від гносеології (науки про пізнання) розуміють систему знань про буття та його форми.

Розв'язання цього завдання, тобто виявлення загальної сфери реалізації міжнародної економічної діяльності, важливе тому, що саме воно об'єктивно має характерні системні зв'язки, які визначають специфіку складових структурних елементів та процесів. При цьому слід звернути увагу відразу на поняття: економічна діяльність, інтернаціоналізація, глобалізація, регіоналізація, світове господарство та ін.

Передусім слід визнати, що будь-яка міжнародна комерційна діяльність відображає основні риси економічної діяльності взагалі. Це – створення продуктів, необхідних для життєдіяльності людини, використання обміну з метою реалізації надлишків виробництва, отримання прибутку та ін. Проте весь можливий перелік видів економічної діяльності як такої є предметом загального курсу економічної науки, в якому він розглядається більш докладно [19, 621-659].

Разом з тим вивчення міжнародної економічної діяльності потребує оцінки та розуміння ряду таких базових понять, які в онтологічному розумінні можна трактувати як більш широкі, або такі, які частково визначають її природу. Конкретніше, для уточнення структури та характеру цього курсу принципове значення мають такі поняття, як інтернаціоналізація, міжнародний ринок, економічна інтеграція, глобалізація та регіоналізація.

Про початок формування сучасної структурно-ієрархічної глобальної системи можна казати тільки з певною умовністю: деякі тенденції, зокрема зумовлені кліматичними, географічними та геологічними факторами, мали місце ще в доісторичні часи, тим більше в період існування античних цивілізацій та за доби Відродження. Разом з тим про очевидну та дедалі більш виразну гегемонію Заходу, поступове відставання Сходу та наполегливе закріплення відставання Півдня в сучасному розумінні цих явищ та процесів, можна вести мову починаючи з XVIII ст. [19, 621-659].

Характеристиками процесу переходу до сучасної глобалізаційної моделі стали зростання обсягів та підвищення якості споживання в країнах Заходу, а також збільшення розриву між провідними, найбагатшими країнами (сьогодні кажуть про «золотий мільярд» – населення цих країн) та найбіднішими країнами світу. Причому умови життя в останніх дуже часто погіршувалися не тільки відносно (порівняно з умовами життя в найбільш успішних державах), а й абсолютно, що супроводжувалось поширенням жебрацтва, безробіття та навіть масовим голодуванням.

Розділ 2. Історичні особливості інтеграційних процесів в регіоні Західна Африка

Французька західна Африка – історичний регіон, що тягнеться вглиб континенту від побережжя Західної Африки, з 1895 по 1958 рр. перебував під управлінням Франції. В даний час включає вісім незалежних держав: Гвінею, Бенін (колишня Дагомея), Кот-д'Івуар (колишній Берег Слонової Кістки), Мавританію, Нігер, Малі (колишній Французький Судан), Сенегал і Буркіна-Фасо (колишня Верхня Вольта). В цілому ці держави займають територію в 4 712 299 кв. км, що складає значну частину великого африканського виступу. Гана, Ліберія, Сьєрра-Леоне, Гвінея-Бісау і Гамбія утворюють анклави вздовж побережжя [29].

Французи стверджують, що мореплавці з Д'єппа досягли Західної Африки в 14 ст., проте португальці першими з європейців заявили про свої домагання на цей район в 15 ст. Інші європейські торговці боролися за участь в прибутковій работоргівлі в 16 ст. В 16 ст. французька експедиція увійшла до естуарій річки Сенегал. В 17 ст. французькі торгові компанії заснували факторії на побережжі аж до дельти річки Нігер, головними предметами торгівлі були раби, слонова кістка і золото. Ці факторії часто переходили з рук в руки під час локальних конфліктів і європейських воєн.

Франція першою створила факторії у внутрішніх районах, почавши з Сен-Луї в 1685 р. в гирлі річки Сенегал. У 18 ст. французи досліджували Сенегал і західний Судан. Систематичне освоєння Сенегалу почалося після наполеонівських воєн. В 1845 р. поселення на побережжі від Сенегалу до Конго були з'єднані в окрему адміністративну одиницю. Після прибуття до Сен-Луї генерала Луї Леона Сезара Файдхерба почалося енергійне проникнення у внутрішні райони. В результаті ряду кампаній кордони поселень були розширені: уздовж Нігеру у верхній течії (1876-1890), на Березі Слонової Кістки (1887-1890) і в Дагомеї (1889-1894). Велика частина території внутрішніх районів була захоплена до 1905 р. Напівпустинна Мавританія стала французьким протекторатом в 1903 р. Міжнародні кордони були встановлені угодами з Великобританією, Іспанією, Германією, Португалією і Ліберією, перша була укладена в 1889 р. [29]

Адміністративна одиниця, що отримала назву Французька Західна Африка, була створена декретом в 1895 р. До неї увійшли Сенегал, Гвінея, Беріг Слонової Кістки і суданські території. Це було аморфне утворення до прийняття конституції в 1904 р. В 1899 р. до ФЗА була додана Дагомея, в