1904 р. – Мавританія. В 1911 р. зі східної частини Французького Судану був виділений Нігер, в 1919 р. на півдні відділилася Верхня Вольта, яка в 1932 р. була розділена між колоніями Нігер, Французький Судан і Берег Слонової Кістки, але відтворена в 1947 р. На початку Другої світової війни Французька Західна Африка підтримала уряд Віші, але в 1942 р. приєдналася до союзних держав. Після війни країни, що становили ФЗА, стали територіями Французького союзу. Прийнятий в 1956 р. закон підготував ґрунт для створення відповідальних урядів. Він передбачав створення в кожній території представницької асамблеї і відповідального перед нею виконавського органу і, як виявилося, сприяв розвалу Французької Західної Африки, оскільки не забезпечував єдиної виконавчої влади. Французька Західна Африка перестала бути адміністративною одиницею після референдуму за французькою конституцією 1958 р. Гвінея відкинула цю конституцію і проголосила незалежність. Сім територій, які підтримали конституцію, стали автономними республіками в рамках Французького співтовариства. Всі вони, проте, теж отримали незалежність в 1960 р.
Британська західна Африка, назва британської колоніальної імперії в Західній Африці, яка в пору розквіту складалася з Нігерії, Британського Камеруну, Золотого Берега, Тоголенда, Сьєрра-Леоне і Гамбії. Всі ці території більше не належать Британії. Золотий Берег разом з Тоголендом став незалежною державою Гана в березні 1957 р. Нігерія отримала незалежність в жовтні 1960 р., в лютому північна частина Британського Камеруну (Північний Камерун) проголосувала за злиття з Нігерією, тоді як південна частина (Південний Камерун) висловилася за приєднання до сусідньої держави Камерун. Сьєрра-Леоне стала незалежною в квітні 1961 р., Гамбія – в 1965 р.
Португальці зайнялися торгівлею рабами майже відразу після появи в Західній Африці; з початком плантаційного господарства в Америці работоргівля стала головним економічним інтересом португальців в цьому регіоні. Англійські експедиції з'явилися в Західній Африці з середини 16 ст., але до 1618 р. основними суперниками португальців були голландці. Пізніше на побережжі Гвінейської затоки французами, датчанами, шведами і німцями були створені факторії [29].
Спроба англійців встановити постійну факторію в естуарії річки Гамбія закінчилася невдачею. Аж до кінця 18 ст. цей район, включаючи острови в прибережній смузі Сьєрра-Леоне, залишався місцем піратських зібрань. Англійське проникнення на Золотий Берег відбувалося за допомогою привілейованих торгових компаній, найбільшими з яких були Королівська африканська компанія (1672-1750) і Африканська купецька компанія, що отримала монопольне право на торгівлю в 1750 р. Основним предметом торгівлі були раби.
В 1772 головний суддя лорд Уїльям Менсфілд постановив, що будь-який раб, що опинився в Англії, негайно стає вільним. Після Війни за незалежність багато рабів, що належав противникам відділення американських колоній від Британії, було привезено до Англії, де незабаром виявилися без коштів для існування. В 1787 Британське товариство за відміну рабства заснувало компанію Сьєрра-Леоне з повноваженнями заснувати колонію в Африці для прийому цих колишніх рабів. З місцевим вождем був укладений договір про продаж переселенцям ділянок побережжя. Так виникла колонія Сьєрра-Леоне.
В 1807 рабство було заборонено у всій Британській імперії. В 1808 р. компанія Сьєрра-Леоне через фінансові труднощі втратила контроль над заснованим нею поселенням, і Сьєрра-Леоне стала колонією британського уряду. Коли работоргівля була припинена, британський уряд встановив контроль також над Гамбією в 1816 р., Золотим Берегом в 1821 р. і Лагосом в Нігерії в 1861 р. В 19 ст. робилися спроби об'єднати британські колонії в Західній Африці, зробивши адміністративним центром Фрітаун в Сьєрра-Леоне. Але в 1874 Золотий Берег був остаточно відокремлений від Сьєрра-Леоне. Лагос залишався у складі Золотого Берега до 1886 р. В 1888 Гамбія була востаннє відокремлена від Сьєрра-Леоне. Слід відмітити, що об'єднання британських колоній в Західній Африці припало на час, коли їх цінність для Британії бралася під сумнів, і подальша британська експансія в цьому районі була припинена [29].
В 1901 р. до складу Золотого Берега ввійшли Ашанті і Північні території. Під час Першої світової війни Великобританія і Франція окупували дві німецькі колонії в Західній Африці, і в кінці війни Тоголенд і Камерун були поділені між ними як території, керовані по мандату Ліги націй. (Після Другої світової війни їх статус був підвищений до підопічних територій ООН під спостереженням Ради з опіки.) Війна не зробила суттєвого впливу на Британську Західну Африку, оскільки з часу відкриття Суецького каналу в 1869 р. вона знаходилася в стороні від головного шляху на схід. Деякі африканці несли військову службу у віддалених частинах світу, повернувшись додому, вони принесли нові ідеї і професійні уміння. В той же час народився панафриканський рух, перший Панафриканський конгрес був скликаний в 1918 р., щоб запобігти розділу німецьких колоній між колоніальними державами, що перемогли. Ці зусилля виявилися марними.
З початком Другої світової війни регіон набув важливе стратегічне значення. Створені в Тропічній Африці військово-морські і військово-повітряні бази стали для неї дверима в сучасний світ. В 1939-1945 р. чисельність озброєних сил Західної Африки зросла з 8 до майже 375 тис. Багато з'єднань брали участь у бойових діях в таких віддалених районах, як Малайя і Європа. Набутий там досвід, а також технічні знання і навички сприяли суспільному бродінню, що почалося після війни. Африканці, що вже встигли звикнути до імпортних продуктів харчування, особливо до рису, були змушені під час війни обмежуватися місцевими продуктами. Необхідність задовольняти потреби союзних військ, що знаходилися в Західній Африці, примусила власті вжити деяких заходів