по економічному розвитку. Нігерійське олово стало важливою сировиною для військової промисловості, після того, як Японія завоювала Малайю в 1942 р. [29].
В перше післявоєнне десятиріччя завдяки британському закону «Про розвиток і добробут колоній» прискорений розвиток отримали система освіти, транспортна мережа, система соціальних послуг. Доходи населення швидко зростали завдяки надзвичайно вигідній світовій кон'юнктурі на продукти західно-африканського експорту – какао і продукцію гірничодобувної промисловості. В той же час на британському ринку відчувався гострий дефіцит споживчих товарів, що згубно позначалося на населенні колоній, що залежали від цього ринку, і стимулювало рух за національне самовизначення. Першу перемогу націоналісти взяли в Золотому Березі, домігшись великих повноважень у внутрішньому самоврядуванні в 1951 р. В 1957 р. Золотий Берег (разом з британським Тоголендом) став незалежною Ганою. До 1965 р. всі території, що входили до складу британської Західної Африки, звільнилися від британської опіки [29].
Інтеграційні процеси в Африці розгорнулися з 60-х років, коли набув сили бурхливий процес деколонізації й утворення незалежних держав на континенті. В 1963 p. була утворена Організація африканської єдності (ОАЄ), до якої сьогодні входить 53 члени, тобто майже всі африканські країни. ОАЄ – політична організація, і однією з головних її цілей є боротьба із залишками колоніалізму, для чого необхідна солідарність народів континенту. Економічне піднесення також є серед цілей ОАЄ як умова для досягнення головної мети. В структурі організації є спеціальний комітет з економічних і соціальних питань. В 1991 p. країни ОАЄ підписали Договір про утворення Африканського економічного співробітництва; його формування буде здійснюватись поетапно протягом 34 років. Воно стане складовою частиною ОАЄ [14, 243].
Все ж таки в межах Організації африканської єдності домінують цілі переважно політичного характеру. Інтеграційні процеси поки що розвиваються на просторах регіональних організацій, які охоплюють окремі частини Африки і залучають в сукупності майже всі країни. При цьому Північ Африки, де розташовані арабські держави, тяжіє до суцільного арабського світу; Єгипет, Лівія, Мавританія, Сомалі й Судан сполучаються в Раді арабської економічної єдності з арабськими країнами, що розташовані в Азії. Взагалі, північноафриканські держави надають перевагу загальноарабським і загальноісламським інтересам перед загальноафриканськими. Суто африканськими регіональними інтеграційними організаціями є: Економічне співробітництво держав Західної Африки (ЕКОВАС), Західноафриканський економічний і валютний союз (УЕМОА), Спільний ринок Східної та Південної Африки (КОМЕСА), Південноафриканське співробітництво розвитку (САДК), Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) [14, 243].
На процес інтеграції в Африці впливають два протилежних фактори. З одного боку, політична воля лідерів африканських країн, їхнє прагнення спільними зусиллями вивести свої народи на шлях економічного прогресу дають певні позитивні наслідки. З іншого боку, Африка – найменш розвинутий регіон в економічному відношенні. З групи найбідніших країн, що є в світі, 25 розташовано в Африці. Переважна більшість африканських держав має недорозвинену народногосподарську структуру з низькою часткою обробної промисловості і відсутністю її сучасних галузей, зокрема, машинобудування. Зовнішня торгівля орієнтована на регіони за межами Африки, оскільки національні економіки практично не доповнюють одна одну. Це гальмує розвиток інтеграції.
На економіку африканських країн і, певною мірою, на характер інтеграційних процесів значний вплив має Європейський Союз. Справа в тому, що Велика Британія, Франція, Португалія, Німеччина, Іспанія, Бельгія тривалий час були метрополіями для багатьох колоній на території Африки, і зв'язок сьогодні незалежних країн з колишніми метрополіями не зовсім увірвався не тільки в економічному, але й в політичному плані. ЄС має в Африці особливі інтереси, і значна частина країн регіону є його асоційованими членами. Англійська та французька мови мають статус державних поряд з національними мовами. Проте є проблеми: частина країн орієнтується переважно на Францію і "зону франку", інша – на Велику Британію. Ці розбіжності більше проявляються в культурній сфері, але іноді гальмують і економічне зближення. Далекосяжні цілі, що ставили перед собою організатори інтеграційних угрупувань в Африці, відбилися в назвах організацій: Митний і економічний союз, Спільний ринок, Економічний і валютний союз тощо. Проте інтеграційний процес в Африці здійснюється повільно і з труднощами. Деякі організації розпадаються, не досягши намічених цілей. Так було із Східно-Африканським співробітництвом (Кенія, Уганда, Танзанія), яке 1977 р. припинило своє існування [14, 244].
Отже, історичними особливостями інтеграційних процесів в регіоні Західної Африки можна вважати довгий період перебування цього регіону в колоніальній залежності, що не могло не накласти відбиток на характер економічних і соціальних зв’язків. Перебуваючи в складі однієї держави, країни регіону, після здобуття незалежності, опинились перед тими ж проблемами, що й наша країна, здобувши незалежність і вийшовши із складу СРСР. Тобто порушились зв’язки з колишніми метрополіями, а оскільки їхня залежність визначала характер їхнього господарства, то цей розрив був досить болісний в економічному плані.
Таким чином інтеграційні процеси на досліджуваній території є об’єктивною необхідністю в обставинах, що склалися.
Молоді африканські держави мають багато подібних рис, але вони не складають справжню "історичну спільноту". Між загальними принципами зовнішньої політики африканських держав, їх "колективною дипломатією" та індивідуальними діями на міжнародній арені існують певні відмінності, які за роки незалежності лише поглибились. У самій ОАЄ ситуація з проблемою єдності загострилась.
Розділ 3. Сучасні тенденції або регіональні особливості інтеграції в країнах Західної Африки
3.1. Мета і завдання регіональних інтеграцій країн в регіоні на сучасному етапі
До основних міжнародних організацій в Західній Африці слід віднести Економічне співробітництво держав Західної Африки (ЕКОВАС), Західноафриканський економічний і валютний союз (УЕМОА). Держави регіону входять до