Важливою сферою діяльності ОАЄ є врегулювання суперечок і непорозумінь, які виникають між окремими членами через територіальні претензії, на етнічному, релігійному підґрунті та з інших причин. ОАЄ сприяла мирному врегулюванню низки конфліктів у взаємовідносинах між країнами-членами, пом'якшенню напруги у внутрішньополітичному житті окремих африканських держав. ОАЄ проголосила принцип недопустимості насильницької зміни кордонів, які встановлені між африканськими державами. Однією із перших суперечок, якою займалася ОАЄ, була алжиро-марокканська територіальна суперечка. Своєї найбільшої гостроти вона набула у 1963 p., однак тільки у 1972 p. її вдалося вирішити. Успішно були вирішені ОАЄ і суперечки між Кенією і Сомалі, між Гвінеєю і Кот-д'Івуаром, Руандою і Бурунді, Малі і Буркіно-Фасо та інші. Однак ще залишились такі проблеми і кризові ситуації в Африці, які ОАЄ до сих пір не вдалося розв'язати і досягти їх мирного врегулювання (сомалійсько-ефіопська територіальна суперечка, стосунки Марокко і Західної Сахари, положення у Чаді, Ліберії та ін.).

Створення ОАЄ сприяло підвищенню авторитету африканських держав на міжнародній арені, дозволило координувати їх зовнішньополітичну діяльність. Вже на установчій конференції ОАЄ у 1963 p. прозвучала рішуча вимога припинити військову окупацію континенту, вивести іноземні війська з його території, ліквідувати іноземні бази в Африці. У резолюції "Загальне роззброєння", яку було прийнято на конференції, містилася колективна вимога про загальне і повне роззброєння заради збереження миру і безпеки. За рекомендацією Першої сесії Ради міністрів (Аддис-Абеба, 1963), яка прийняла резолюцію "Роззброєння і ядерні випробування", майже всі африканські держави приєднались до Договору 1963 p. про заборону випробування ядерної зброї, Перша сесія Асамблеї ОАЄ (Каїр, 1964) прийняла резолюцію про перетворення Африки на без'ядерну зону. Більшість країн – членів ОАЄ підписали Договір 1968 p. про нерозповсюдження ядерної зброї. ОАЄ добивається перетворення Індійського океану на зону миру. Учасники 17-ої сесії Асамблеї (Фрітаун, 1980) у спеціальній резолюції висунули вимогу демілітаризації Індійського океану і пове­р­нення Маврикію о. Діего-Гарсія, який був у 1965 p. перетворений на потужну базу військово-морського флоту і військово-повітряних сил США [15, 152].

ОАЄ сприяла досягненню єдності позицій африканських держав з низки актуальних міжнародних проблем, у тому числі, близькосхідної. У резолюціях сесій Асамблеї, які проходили у 70-80-х pp. та інших документах ОАЄ було виражено солідарність з палестинським народом, висунуті вимоги про звільнення Ізраїлем окупованих арабських територій.

Одним із найбільш важливих напрямів діяльності ОАЄ була боротьба за повну ліквідацію колоніалізму проти расистських режимів в Африці. Вона велась у різних формах, що включали як надання моральної й матеріальної допомоги національно-визвольним рухам, так і підтримку ідеї деколонізації на міжнародних форумах, перш за все в ООН. Одночасно зі Статутом ОАЄ було прийнято документ "Деколонізація", що визначав заходи, які держави-члени зобов'язувалися здійснювати з метою досягнення національної незалежності всіма країнами континенту. ОАЄ зробила значний внесок у боротьбу за національну незалежність народів португальських колоній і народу Зімбабве, боролась за звільнення народів Південної Африки від колоніального і расового гніту, вимагала ліквідувати систему апартеїду, прийняття щодо ПАР всеохоплюючих санкцій, виступала за припинення незаконної окупації Намібії південноафриканськими військами, вимагала розв'язання намібійської проблеми на основі резолюції Ради Безпеки ООН № 435 від 1978 p. Після визнання на 13-ій сесії Асамблеї (Порт-Луї, 1976) законності збройної боротьби проти расистських і колоніальних режимів, ОАЄ збільшила матеріальну і військову допомогу СВАПО, якого вона вважала єдиним законним представником намібійського народу [15, 152-153].

Антиколоніальна, антирасистська боротьба ОАЄ була невіддільною від її боротьби проти неоколоніалізму, імперіалізму. У резолюції 7-ої сесії Ради міністрів ОАЄ (Аддис-Абеба, 1966) боротьба проти імперіалізму і за визволення Африки визнана однієї з основних цілей ОАЄ. У Статуті організації боротьбу проти неоколоніалізму "у всіх його формах і проявах" віднесено до найбільш важливих її завдань. ОАЄ засуджувала провідні кола Заходу за дії, що характеризувала як втручання до внутрішніх справ африканських держав, дестабілізацію положення в Африці, організацію чи заохочення агресії проти деяких з них. У резолюціях 18-ої сесії Асамблеї (Найробі, 1981), 19-ої сесії (Аддис-Абеба, 1983 p.,), 20-ї сесії (1984 p. Аддис-Абеба), 21-ої сесії (Аддис-Абеба, 1985) і в багатьох інших документах ОАЄ провідні держави на чолі з США засуджувались за співробітництво з ПАР, невиконання рішення Ради Безпеки ООН про запровадження проти цієї країни санкцій [15, 153].

ОАЄ надавала великого значення проблемі подолання економічної та соціальної відсталості африканських країн, яка залишилась від колоніалізму. На 2?ій надзвичайній сесії Асамблеї (Лагос, 1980) було схвалено "Лагоський план дій" з рекомендаціями з економічного розвитку африканських держав на період до 2000 p., виконання яких покликано сприяти досягненню ними господарської самостійності.

Як говорилося вище, наступником ОАЕ є Африканський союз.

Одним з основоположних принципів діяльності АС проголошено повагу до державних кордонів держав-членів організації, які існували на момент отримання ними незалежності. Це представляє особливу актуальність для країн Африканського континенту, оскільки небезпека можливого розпалювання місцевими елітами і ТНК територіальних суперечок, міжетнічних конфліктів, сепаратистських настроїв і організації державних переворотів з метою контролю над покладами корисних копалин (особливо в прикордонних районах) залишається цілком реальною. Військові перевороти в Гамбії, Заїрі, Кот-д'Івуарі, Нігері, Руанді, Сьєрра-Леоне та ін. країнах, що зробили вплив на сусідні держави, – яскраве тому підтвердження.

В Установчому акті АС акцентується увага на взаємозалежності держав-членів. Передбачається також право