Реферат на тему

Характерні риси державного регулювання в ЄС

Неоднаковий рівень індустріальної зрілості у повоєнний період у країнах Західної Європи, розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили значну специфіку окремих систем державного регулювання в регіоні. Це стало передумовою і необхідністю посилення тенденції до уніфікації форм та методів державного регулювання в подальшому. Тому поступово склалися головні риси державного регулювання в країнах Західної Європи. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних (федеральних) фондів перерозподілу національного доходу (бюджет, фонди соціального страхування, держрезерви тощо). По-друге, в усіх країнах уряди розробляють і реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб'єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Однак у кількісних співвідношеннях окремих ланок систем регулювання і у виборі його конкретних форм спостерігаються значні відмінності, що відображають національну специфіку країн та неоднаковий ступінь ефективності державного регулювання. Наприклад, для ФРН, незважаючи на зовнішні прояви сучасного суспільного господарства як ліберального, з яскраво вираженими аспектами соціально-ринкового регулювання, характерні, по суті, всі головні ознаки державно-монополістичного регулювання. Проте державний сектор ФРН не має загальнонаціонального органу управління, а технократична ланка, що є обов'язковою для державно-монополістичних систем регулювання (апарат чиновників), відносно слабка і не має помітного впливу.
Істотно інакше розвивалося регулювання у Франції. Потужний державний сектор економіки став базою загальнонаціонального планування і програмування суспільного господарства. Економічній політиці в цілому підпорядкований також механізм кредитного та грошового регулювання. Звичайно, суттєві відмінності притаманні системам державного регулювання інших країн: Італії (характерна інтенсивність регулювання процесів відтворення державою), Великобританії, Іспанії, Швеції та ін.
Посилення інтеграційних процесів у західноєвропейському регіоні після 50-х років значно прискорило нівелювання не тільки основного капіталу, загальних умов відтворення, вимог до розвитку інфраструктури, а й економічної та соціальної сфер в цілому. Це зумовило появу багатьох спільних рис, що дають змогу визначити специфічний західноєвропейський тип державного регулювання, який відрізняється від американського, японського та ін.
До особливостей західноєвропейського регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює увесь процес суспільного відтворення - від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру й темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу (антикризове регулювання), ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв'язки. Помітною відмінністю, що більш важлива для державного регулювання в Західній Європі, ніж у США і Японії, вирізняються державна власність і державне підприємництво. Більшість західноєвропейських країн мають розвинутий державний сектор, на який припадає помітна частина зайнятих, інвестицій, бізнесу, що не характерно для США. Іншими словами, у Західній Європі держава включалась більш безпосередньо в процес відтворення як функціонуючий суб'єкт виробництва. До того ж майже в усіх західноєвропейських країнах Держава є великим банкіром. Про масштаби та активність втручання держави в економіку свідчать розміри перерозподілу національного доходу через державний бюджет, фонди соціального страхування (від 40 до 50%). У США та Японії так перерозподіляють відповідно 1/3 та 1/4 частини національного доходу.
На формування загальних ознак і загальних особливостей державного регулювання мало вплив зближення економічного і соціального розвитку на шляху регіональної інтеграції, відома уніфікація державної економічної політики, взаємопроникнення та взаємообмін національних методів регулювання. На цій основі не тільки народжувались ідеї про поступовий перехід до єдиної системи державного втручання в економіку у межах ЄС, а й створювались інститути (Європейський інвестиційний банк- ЄІБ, Євро-парламент, Комісія Європейського співтовариства - КЄС) та правова база для практичного їх здійснення; затверджувались пріоритети національного регулювання. Великі можливості й перспективи на цьому шляху пов'язуються з Маастрихтськими угодами, що пов'язані з пошуком більш дійових форм і методів регулювання економіки, проведенням економічної політики в цілому на міждержавному та наддержавному рівнях.
Ускладнення соціально-економічних проблем урбанізації та збереження навколишнього середовища, а також нерівність умов життя та праці у різних частинах національної території, що лежить в основі невдоволення населення надмір урбанізованих або відсталих районів, визначили необхідність переходу від спорадичного, фрагментарного державного втручання до комплексної політики територіального розвитку. Така необхідність диктувалась також розширенням соціальної функції держави. У цьому зв'язку через регулюючі механізми держава має вирішувати два кола питань: по-перше, зв'язати розвиток продуктивних сил і економічне зростання з найбільш раціональним розподілом їх по всій території розселення і виробництва, по-друге, впливати на просторово-економічні процеси з метою кращого використання території та регіональних ресурсів, а також задоволення потреб населення в поліпшенні умов життя та праці в неперспективних або відсталих районах.
Після створення ЄС, особливо на більш пізніх етапах його розвитку, осилюється перехід від державного до міждержавного регулювання територіальних економічних проблем. Ця якісно нова форма впливу на розміщення продуктивних сил консолідує країни ЄС у перенесенні акценту з вузько національного підходу до розвитку територій на багатонаціональну західноєвропейську основу. У ЄС існують органи й інститути, які розробляють концепції територіального регулювання і практично реалізують заходи щодо регіонального розвитку (наприклад, затверджено Комітет регіональної політики, створено Європейський фонд регіонального розвитку для фінансування заходів, спрямованих на скорочення регіональних відмінностей у межах ЄС). Особливо в полі регулюючої та контролюючої діяльності органів ЄС перебувають міжнародні монополії (європейські компанії), що тяжіють до високорозвинутих районів регіону та ігнорують часом рішення Співдружності про раціональне розміщення продуктивних сил і тим самим посилюють нерівномірність розміщення