Реферат - Господарські еволюції й політика країн південної Азії
12

та сприяння приватному секторові, зміцнення конкурентних позицій його продукції на світових ринках, "відкриття" економіки - втягування у процеси міжнародного поділу праці, активне використання зовнішніх суб'єктів і джерел розвитку.
Національному приватному секторові відводиться роль головного економічного агента та "рушія зростання", а держава залишає за собою вибіркове господарське регулювання, функції по обслуговуванню й забезпеченню цих процесів. Реалізація НЕП характеризує сучасну господарську еволюцію, типову для великих країн Південної Азії.
Змістом НЕПу є лібералізація умов функціонування і безпосереднє стимулювання приватного підприємництва, фінансового капіталу. На практиці це передбачає ослаблення контролю держави й скорочення обмежень діяльності приватного сектора, різноманітні пільги, зниження рівня оподаткування, використання конкуренції та принципів ринкового регулювання як основних важелів підвищення економічної ефективності виробництва.
Акценти в плануванні та управлінні переносяться з вирішення поточних завдань на середньо- та довгострокові, з переважно адміністративного регулювання на використання фінансово-економічних важелів. Вдосконалюється й держсектор: розширюються автономія держпідприємств, децентралізується управління ними, створюється відповідна інфраструктура.
Реалізація НЕП мала своїми першими результатами істотне розширення масштабів підприємницької діяльності, посилення процесів концентрації і централізації виробництва й капіталу. Зокрема в Індії у 1980- 1990 pp. кількість приватних компаній потроїлась (причому 85% з них - родинні). При цьому на 1% фірм припадає більша частина капіталу. Ці компанії конгломеровані головним чином у структурі 20 найбільших із 80 існуючих в Індії монополістичних груп, і на них припадає 25% ВНП.
Чимало важливих галузей, сфер і ринків цієї країни вже монополізовано виробництво літаків, вантажних і легкових автомобілів, двигунів, пластмас тощо. Найменування груп-лідерів персоніфіковані - "Тата", "Бірла"; "Сингханія", "Мафатлал", "Тханар". Міцний імпульс процесам зрощення державного й приватного, виробничого і банківського капіталів дала проведена на початку 70-х років як конкуруюча акція масова націоналізація банків.
У Пакистані розвинуті процеси денаціоналізації підприємств обробної промисловості. Базові галузі стали відкритими для приватних інвестицій, нові капіталовкладення в держсектор заморожені. Приватні вкладення в економіку значно перевищують державні.
На частку провідних монополістичних груп Пакистану припадає до 2/3 національних промислових активів (найбільш сильні їхні позиції у галузях легкої та харчової промисловості), 4/5 банківських депозитів і страхових фондів. Тон задають родинно-кланові групи Хабібів, Сайгалів, Адаледжі, Даудів.
В інших країнах субконтиненту аналогічні процеси менше виявлені.
Підтримуючи (заохочуючи) структурно-монополістичну концентрацію і централізацію, держава залишає за собою функції підтримки середнього та дрібного підприємництва. Це особливо характерне для Індії, де здійснюються спеціальні програми сприяння так званому дрібномасштабному секторові" економіки. Його значущість для цієї країни визначається не тільки тим, що на нього припадає 3/4 загальної кількості підприємств і половина продукції промисловості, а й гостротою проблеми працезайнятості. Маючи у своєму розпорядженні адміністративно-економічні знаряддя регулювання, держава здійснює баланс монополістичними і вільноконкуруючими тенденціями.
Зовнішньоекономічні аспекти нинішньої господарської перебудови провідних країн Південної Азії мають характер процесів "наздоганяючого розвитку". Зусилля урядів цих країн спрямовані на подолання господарської моделі, що склалася як результат гіпертрофованої внутрішньої спеціалізації, на прискорене включення економіки у світове господарство.
Вирішення цих проблем, адаптовані для кожної конкретної країни ПА, лежать на шляху збалансованого курсу експортної орієнтації й імпортозаміщення.
В Індії, наприклад, експорт та імпорт найбільш важливої для економіки продукції здійснюються через державні структури. Імпорт до останнього часу жорстко регулювався: обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту - більш пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий - для інших.
Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в економіку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експортної бази, включаючи створення підприємств із 100% експортною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприємницького капіталу, головним чином у країни, що розвиваються.
В інших країнах субконтиненту, навпаки, спостерігається мало змін в експортно-імпортній політиці.
Для Пакистану експортну орієнтацію становлять переробка сировини і трудомісткі товари, для Бангладеш, Шрі-Ланки, Непалу характерне прагнення збільшити ступінь переробки вироблюваної тут сільгоспсировини. Інвестиційний імпорт у цих країнах майже не обмежується, тому що дефіцит традиційно покривається за рахунок зовнішніх позик.
Висока динаміка за останні десятиліття характерна для іноземного сектора та підприємницького капіталу в економіці країн ПА. У їхніх законодавчих актах (основах) послаблюється жорсткість раніше встановлених вимог щодо розміщення прямих і портфельних інвестицій, пов'язаних, наприклад, із поширенням прогресивних технологій, залученням до спільної діяльності місцевих підприємств (політика "індіанізації").
Найбільш сильні позиції транснаціонального бізнесу в Індії. Тут діє майже 300 відділень і дочірніх компаній ТНК (Великобританії, США, ФРН, Японії, Франції та ін.) і понад 2000 спільних компаній. На цей сектор припадає не менше 1/3 загального обсягу продукції обробних галузей промисловості. Деякі з них (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, цигарок, сірників, шоколаду, миючих засобів) монополізовані іноземним капіталом. До початку 90-х років у країні діяло вісім зон вільної торгівлі.
Зовнішні джерела інвестицій з метою розвитку, як зазначалось, є життєво необхідними для розвитку Мальдивів, Непалу. В той же час Індія - один із найкрупніших одержувачів іноземної фінансової допомоги - менш залежна від неї. Ця країна, в свою чергу, щорічно надає до 1 млрд рупій позик іншим країнам, що розвиваються, зокрема, державам субконтиненту.
Щодо сучасних інтеграційних процесів у регіоні, то їхній вплив на економічний розвиток країн поки що незначний.
ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ: ПІДСУМКИ ТА ПРОБЛЕМИ
Процеси економічного зростання та індустріалізації мають, як вже було сказано, дуже помірну динаміку. Середньорічні темпи приросту ВНП за останні десятиріччя змінюються у незначних межах: від 2- 2,5% у Бутані, Мальдивах, Непалі до 3,5- 4,5% в Індії, Пакистані, Шрі-Ланці, Бангладеш.

---

Сторінки: 1 2 3 4