4 –

Прагнення до ринкової економіки в Україні неможливе без відповідної фінансової інфраструктури. Дана проблема передбачає розвиток банківської сфери, інвестиційну діяльність та формування міцного фондового ринку. Теоретичні аспекти окреслених питань мали вами бути розглянуті в курсах “Основи економічної теорії”, “Основи економіки”, ми ж зупинимось на суспільно-географічних аспектах згаданих питань.

Насамперед розглянемо особливості формування банківської системи в Україні. На початок 1998 р. в Україні налічувалось 229 банків, з яких практично працювало 190. Із загальної їх кількості лише 2 тепер є державними – «Ощадбанк» та «Укрексімбанк». Решта банків є комерційними, серед яких переважають акціонерні товариства – близько 80 %. Частка банків з участю іноземного капіталу в Україні незначна (не досягає 10%).

Банківські установи (банки та їх філії) розміщені в Україні нерівномірно. Враховуючи особливості надання банківських послуг, розміщення населення, мережу міст, такий розподіл є закономірним. Найбільша кількість банків зосереджена в Києві (41%), а також в Харківській області (7,6%). Також значною є їх частка (по 7,1% в кожному) є в Одеській, Донецькій, Дніпропетровській областях та АР Крим. Загалом на згадані регіони припадає близько 80% усіх банків України.

Важливим показником розвитку кожного банку є його філійна мережа, котра відображає регіональну стратегію розвитку банку і територіальний перерозподіл ринку банківського обслуговування. На початок 1998 р. налічувалось 2074 банківських філіали, з яких 32% – філіали державних банків. Як і в попередньому випадку максимальна їх кількість припадає на згадані вище шість регіонів. З поміж усіх банків велику кількість філій мають „Ощадбанк”, „Україна”, „Промінвестбанк”, „Укрсоцбанк”. Філії таких банків як „Ощадбанк” та „Україна” є практично у кожному районному центрі. Через те, що на згадані банки припадає до 75% усіх філій та до 60% банківського ринку, їх можна в певній мірі вважати монополістами банківського ринку.

М.О.Барановський та П.А.Маланюк (1998) пропонують на основі аналізу розміщення банківських філій виділити в межах України кілька типів філійних мереж і відповідним їм стратегій розвитку: –

національний тип характерний для банків, що мають філії по всій території України. До числа таких в межах України можна віднести „Ощадбанк”, „Україна”, „Промінвестбанк”, „Укрсоцбанк”. Філії цих банків поширені практично по всій Україні. –

зональний тип філійної мережі характерний для „Приватбанку”. Левова частка з його понад 60 філій припадає на Придніпров’я (Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська області). Подібна картина і з ЗУКБ, філії якого зосереджені у Львівській, Хмельницькій, Тернопільській, Закарпатській та Івано-Франківській областях. –

змішаний тип характерний для “Градобанку” та “Правексбанку”. –

регіональний тип характерний для більшості комерційних банків, що не мають достатніх фінансових ресурсів для поширення свого впливу на значні території, і як правило обслуговують кілька промислових підприємств чи організацій.

Нерівномірність розподілу банків та їх філій на території України зумовили неоднаковий рівень забезпеченості ними населення. Найбільша кількість банківських установ на 100 тис. жит. склалася в АР Крим, Волинській, Київській, Миколаївській та Тернопільській областях.

Природньо, що основна частина комерційних банків зосереджена в великих містах з людністю понад 250 тис. осіб. При цьому тільки в 5 містах-мільйонерах зосереджено близько 70% комерційних банків. Натомість в смт , малих та середніх містах (до 100 тис. осіб) частка комерційних банків не перевищує 5%. Їх загальної кількості.

Адміністративний статус міста також є важливим чинником, що зумовлює локацію в ньому закладів фінансової інфраструктури. В певній мірі це можна пояснити значною кількістю жителів обласних центрів. Як засвідчують результати проведених досліджень, до 92% комерційних банків зосереджено в столиці та обласних центрах. Стосовно філії, то і державні, і комерційні банки переважно концентрують їх в смт, малих та середніх містах (75% і 60% відсотків відповідно). Щодо розміщення філій державних банків, то для них характерні успадкування з минулого підходу до організації мережі об’єктів банківської системи. Найпривабливішим для розміщення філій державних і комерційних банків залишаються районні і обласні центри.

Отже, територіальна організація банківської системи України визначається дією таких головних чинників – кількістю населення, часткою міських жителів, кількістю міст та їх адміністративним статусом, економічним потенціалом регіону.

Сучасний соціально-економічний розвиток України з глибокою структурною перебудовою економіки передбачає активну і виважену інвестиційну діяльність. Вона є важливою складовою господарства країни і нажаль також зазнає негативного впливу економічної кризи в Україні. Сьогодні вона характеризується різким падінням обсягів діяльності, низькими темпами освоєння капітальних вкладень, зростанням обсягів незавершеного будівництва, незадовільними параметрами технологічної та відтворювальної структури інвестицій, інвестиційного клімату як для внутрішніх, так і для іноземних інвестицій.

Серед позитивних векторів інвестиційної сфери в першу чергу слід відмітити формування ринку цінних паперів – фондового ринку. Він виконує функцію накопичення капіталів, їх перерозподілу, визначає активність позицій окремих компаній і цілих галузей. Процес формування фондового ринку в Україні триває практично від початку проведення приватизації держмайна. Створено Державну комісію фондового ринку і цінних паперів, а також її регіональні відділення. Фондовий ринок не може залишатись поза увагою соціальної географії, оскільки від позицій окремих підприємств (фірм, компаній) на фондовому ринку, росту чи падіння котирування їх акцій прямо залежить