Реферат на тему:
Географія медицини
План
1. Медична географія як наука.
2. Розвиток медичної географії.
3. Сучасний стан та перспективи розвитку. Предмет та об’єкт вивчення медичної географії України.
4. Комплекс охорони здоров’я.
–
1–
Економічна і соціальна географія нині переживає етап становлення нової парадигми. Одним із підтверджень цієї тези можна вважати становлення і розвиток відносно нового напряму науки – соціальної географії та соціологізації економічної географії в традиційному розумінні предмета її дослідження. Серед галузевих соціально-географічних наук розвивається медична географія.
Медична географія загалом як і медична географія України, зокрема, є відносно молодою галуззю географічних знань. Вона містить у собі унікальну змістову інформацію, яка нагромаджувалась ще з давніх часів. Ця галузь знань є перспективною й буде динамічно розвиватись, тому що цього вимагає сьогодення.
Сучасний стан медичної географії вимагає глибокого вивчення взаємозв’язків суспільства і природи, людини та стану її здоров’я із середовищем проживання, тому що саме довкілля формує цей стан. Адже, незаперечною є істина: здоров’я людини – це найдорожча цінність. –
2 –
Хоч медична географія ще формується, вона має достатню інформаційну базу. З давніх часів саме на Україні існувала потужна підготовка медичних працівників нагромаджувались унікальні медико-географічні знання. Але, незважаючи на це, офіційною батьківщиною медичної географії визнано Італію: у XVII ст. італійським вченим Б. Раммаціні було введено термін “медична географія” і розкрито його зміст. Така ситуація (українські вчені дуже близько підійшли до народження нової науки, але не зуміли вчасно використати нагромаджений багаж медико-географічних знань) стала поштовхом до того, що на сучасному етапі ці знання використовуються повнішою мірою. На зламі тисячоліть, коли суспільство розвивається надто динамічно, вчені повинні найбільш достовірно оцінювати медико-географічну ситуацію в конкретних геопросторово-часових координатах і розробляти моделі поведінки людини з метою самозахисту та збереження здоров’я. Вченими використовуються найперспективніші методи, такі, як картографічний, біологічний, генетичний. Якщо раніше медико-географічні праці переважно належали медикам (М.І. Пирогов, Д.К. Заболотний, В.Я. Данилевський, О.О. Богомолець, С.А. Подолинський), то зараз цим займаються вчені різного профілю, зокрема географи. Базові соціально-географічні поняття та завдання науки були розроблені С. Рудницьким, В. Кубійовичем. Однак, вчені-географи не могли впродовж багатьох тисячоліть вивчати наукову спадщину цих вчених, оскільки не було доступу до їх праць. Лише з утвердженням незалежності ми все більше взнаємо про значний науковий доробок фундаторів географії України. Теоретичні основи сучасної медичної географії розроблені О.І. Шаблієм, Л.Т. Шевчук, вченими Інституту географії НАН України. Широко застосовується при медико-географічних дослідженнях екологічний підхід. А так як медична географія є міждисциплінарною наукою її дальший розвиток та внесок у потреби практики значною мірою залежить від успіхів та досягнень в інших галузях знань. У свою чергу, медична географія виступає в ролі стимулятора, чи одного з найважливіших факторів розвитку інших наук.
На сучасному етапі розвитку медична географія, як самостійна наука має чимало проблем, як практичного, так і теоретичного характеру. До теоретичних проблем відносяться: рівень розвитку, стан понятійно-термінологічного апарату, який зараз перебуває в стадії становлення, наявність учених у даній галузі знань, які самостверджуються як медико-географи і кількість відповідної навчальної та наукової літератури. Адже утвердження будь-якої галузі знань як самостійної протребує наявності у складі її теоретичної бази чіткого визначення об’єкта, аспектів, методів, цілей і предмета дослідження.
На думку Л.Т. Шевчук (1997), не менш важливою теоретичною проблемою медичної географії є розробка медико-географічного районування України, яке чітко висвітлювало б відхилення від норм здоров’я та його зв’язок з середовищем, як природним, так і суспільно-економічним. Районування має відображати і локалізацію так званих “нетрадиційних” медико-географічних явищ, або їх диференціацію.
Проблемою виступає і розширення арсеналу методів медико-географічної оцінки довкілля, вивчення особливостей адаптації людини до навколишнього середовища в конкретних геопросторово-часових координатах. –
3 –
Важливою проблемою сьогодення є уточнення “паспортних” даних цієї науки, уточнення предмету медичної географії, конкретизація її завдань.
Поряд з теоретичними існує чимало практичних проблем медичної географії:
1) медико-географічна оцінка окремих компонентів природного, штучного і соціального середовища;
2) медико-географічна оцінка окремих територіальних комплексів;
3) вивчення географії окремих захворювань та факторів навколишнього середовища, які їх спричинюють;
4) регіональні медико-географічні дослідження – вивчення конкретних територій держави (областей, районів, регіонів);
5) медико-географічне вивчення зарубіжних країн з метою виявлення їх впливу на медико-географічну ситуацію в Україні (Л.Т. Шевчук, 1997).
Екологічний підхід висвітлює таку надзвичайно важливу практичну медико-географічну проблему сьогодення, як медико-географічна оцінка територій, забруднених в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Необхідним є використання якнайбільшої кількості тематичних карт різного змісту, співставлення їх з медико-географічними оцінками природних компонентів та територіальних комплексів.
Перелічені теоретичні і практичні проблеми – це лише невелика частина тих завдань, що стоять перед науковцями у найближчій перспективі. Розв’язання цих проблем утвердить медичну географію як самостійну науку і суттєво допоможе людині у виборі поведінки в навколишньому середовищі з метою максимального збереження здоров’я.
Медична географія України у своєму подальшому розвитку має безліч перспектив. У наш час необхідно удосконалювати та зміцнювати взаємозв’язки медичної географії з іншими науками, особливо антропологією та екологією, поширювати вивчення в медичній географії населення та простору. Перспективною є оцінка довкілля, дослідження впливу біопатогенних зон на індивідуальне та суспільне здоров’я, дослідження ареалів природних вогнищ інфекційних хвороб, територіальна диференціація захворюваності населення тощо.
Надається велика увага географічним особливостям захворюваності населення, рівню розвитку території та його впливу на захворюваність населення, екологічній ситуації, роль аварій і катастроф, соціально-економічним аспектам суспільного здоров’я.
Завдяки дослідженням в царині медичної географії стала можливою розробка спеціальних заходів, спрямованих на оздоровлення місцевості,