Діловий франчайзинг, або як його ще називають “бізнес-формат”, повинен включати всі можливі аспекти співробітництва франшизодавача і власника франшизи: вибір місця для майбутнього підприємства, ремонтно-будівельні роботи та переобладнання приміщення, постачання необхідних технологічних ліній, допомога у постачанні сировини і в реалізації продукції, навчання персоналу франчайзи, кредити й лізинг обладнання, надання фінансових пільг, відстрочка платежів та ін. При діловому франчайзингу франшизоодержувач набуває права відкривати власне підприємство аналогічного профілю під торговельним знаком (знаком обслуговування) продавця франшизи і бере на себе зобов’язання повністю скопіювати формат франшизного бізнесу.

Крім розглянутих трьох основних видів, у зарубіжній практиці використовують також інші форми організації франшизного бізнесу: корпоративний, конверсійний та субфранчайзинг. Останніми роками набуває поширення малий бізнес у контексті класитерної моделі регіональної економіки. Класитер — це галузево-територіальне добровільне об’єднання підприємців, що тісно співпрацюють з науковими установами й органами місцевої влади з метою активізації підприємницької діяльності малих і середніх підприємств, ефективного управління наявними ресурсами та правильного використання залучених інвестицій. Класитери прискорюють спеціалізацію, яка у практиці сприяє поліпшенню якості та збільшенню виробництва продукції.

У межах класитерних структур вдається ефективно поєднати конкуренцію і кооперацію. Класитерна модель взаємодії підприємств досить гнучка й дає змогу підприємствам—учасникам вільно конкурувати за розширення своєї частки в загальному обсязі продажу, залучати у разі необхідності нових членів, і в той же час вона організовує, координує діяльність через спільне використання інформації, координацію планів підприємств та поточної їх діяльності. Разом із тим застосування кластерної моделі як нової форми взаємовідносин підприємств потребує розв’язання багатьох організаційних і економічних проблем. Насамперед необхідно визначитися із формою співпраці, функціями та повноваженнями учасників, формами й засобами комунікацій. Тут у пригоді може стати мережова (сіткова) організація господарських процесів, нові організаційні відносини, правління структури.

Зарубіжний досвід показує, що традиційні ієрархічні та бюрократичні форми організації й управління із зростанням щільності зв’язків між клієнтами і постачальниками, переходом від індустріального до “сервісного” суспільства не відповідають зростаючим вимогам бізнесової діяльності щодо здатності підприємств до швидких змін, модернізації, розвитку індивідуальної та колективної кваліфікації. Перевага мережових структур полягає в тому, що тут у єдине ціле можуть бути зведені управлінські зусилля для досягнення ринкової мети без створення інтегрованого (в звичайному розумінні) підприємства, яке у практиці дуже повільно реагує на зміни навколишнього середовища. За мережової структури відносини між партнерами будуються на чітких правилах. Дотримання останніх контролює виділений контролер, функції якого часто подібні до рефері на футбольному полі. Мають місце широка децентралізація відповідальності та розвиток надійних партнерських зв’язків на основі визнання партнерами колективних цінностей і прагнення до досягнення загальних цілей включенням у процеси прийняття рішень. Створення мережових структур дає чимало переваг не тільки безпосередньо їхнім учасникам але й позитивно впливає на економіку всього регіону, підвищення продуктивності підприємств, прискорення темпів інновацій, стимулювання розвитку нових видів підприємницької діяльності. Тому мережова структура — одна з перспективних форм існування малих та середніх підприємств.

На відміну від західних держав, в Україні концепція класитерної економіки не набула поширення. Певних результатів досягли лише підприємства Хмельницької області, зокрема проект “Поділля перший”, який має надійні джерела фінансування і технічної допомоги. Але об’єктивні чинники національної економіки зумовлюють необхідність поширення класитерної організації бізнесової діяльності аграрних підприємств: високий ступінь прихованого безробіття, значні природні ресурси та можливість створення виробничих ланцюгів, відносно низький рівень конкуренції за багатьма видами продукції, наявність у великих містах вузівських освітніх центрів, що володіють значним інноваційним потенціалом тощо.

Класитери сприяють успішному виконанню підприємствами малого бізнесу двох найважливіших функцій — економічної (формування конкурентних відносин в аграрній сфері, створення робочих місць, здійснення структурної перебудови і реструктуризації підприємств, забезпечення достатньої інноваційності економічного розвитку) та соціальної (реалізація творчого потенціалу людей і самозабезпечення, захист молодих спеціалістів, створення умов для кращого використання їхніх зусиль та прагнень тощо).

Сучасний стан аграрної економіки потребує впровадження маркетингових підходів до виробничо-збутової діяльності організацій і підприємств АПК України. Системи управління маркетингом повинно створюватися з урахуванням загальних завдань агропромислового комплексу в умовах переходу до ринку: чіткого розподілу функцій управління між обласною та районними ланками, а також їхніми організаціями і підприємствами, розвитку нових організаційних форм аграрного бізнесу, підвищення ефективності маркетингової діяльності на основі досягнення самоокупності, відмови від монополізму в організації й управлінні аграрним бізнесом.

Управління маркетингом є системою, яка включає чіткий функціональний розподіл праці, використання технічних засобів, управління якістю товару, а також психологію і культуру взаємовідносин. При проектуванні системи управління аграрним маркетингом слід враховувати такі методологічні принципи як: визначення стратегії, мети й зівдань підприємства, сумісництво і виключення невластивих функцій, забезпечення цілісності системи за рахунок організації, гнучкості та адаптивності, оптимізація економічних, організаційних і функціональних параметрів системи, раціональний внутрішньогосподарський та міжгосподарський розподіл маркетингових функцій і забезпечення їх ефективного виконання, надійність системи, яка гарантує достовірність, безперебійність і доступність інформації, а також точність та своєчасність маркетингових дій, здатність адекватно відтворювати виробничу, організаційну, управлінську, соціальну системи, сприйнятливість до швидких змін кон’юнктури ринку; чутливість до інновацій, економічність системи, оперативність прийняття маркетингових рішень та їх реалізація.

Для впровадження маркетингу керівництву підприємств необхідно вирішити, які структурні зміни слід здійснити всередині підприємства, щоб бути готовим до ринкової діяльності в усій її складності.

Застосування системи аграрного маркетингу на підприємствах АПК потребує вибору оптимальної структури маркетингових служб, виходячи із