на тлі численних спроб мігрантів з Африки та Близького Сходу нелегально дістатися європейського берега морем за допомогою контрабандистів, що часто закінчувалося трагічно.
Реагуючи на ситуацію, глави держав-членів ЄС на зустрічі у Хемптон-Корті (Великобританія) у жовтні 2005 р. доручили Єврокомісії підготувати план невідкладних практичних дій, здійснення яких передбачалося у тісній співпраці з країнами походження та транзиту мігрантів. На зустрічі йшлося, що за умови належного регулювання міграція є позитивним явищем як для країн призначення, так і походження мігрантів. Особливо підкреслювалося, що її варто розглядати у двох нерозривних аспектах — безпеки та розвитку. А зусилля з її регулювання мають спрямовуватися не на наслідки, а на причини, тобто передбачати не лише контроль на кордонах, а збільшення допомоги країнам, що розвиваються.
Пріоритетні заходи у відповідь на виклики міграції (саме таку назву мало Послання Єврокомісії від 30 листопада 2005 р., підготовлене на виконання вказаного доручення) [36] передбачали діяльність у трьох площинах: посилення взаємодії між країнами-членами; співпраці з основними країнами — постачальниками мігрантів, зокрема в Африці; співпраці з країнами-сусідами. У рамках ЄС планувалися значні спільні зусилля з охорони зовнішнього кордону на Середземному морі з метою запобігання нелегальному переправленню мігрантів та порятунку людей на морі. Серед іншого — створення системи нагляду, мережі середземноморського берегового патруля. Розробка відповідних заходів покладалася на FRONTEX, нещодавно створене агентство ЄС, відповідальне за спільні операції у захисті зовнішнього кордону Союзу.
Щодо країн-постачальників, передбачалося збільшення допомоги для подолання бідності та нестабільності з метою створення життєвих перспектив для потенційних мігрантів у них на батьківщині, а також розширення можливостей легальної міграції. Щодо країн-сусідів, враховувалося, що вони є одночасно і країнами походження, і країнами транзиту мігрантів. Значна фінансова та технічна допомога надаватиметься цим країнам у розвитку системи управління міграціями. Загалом боротьба з нелегальною міграцією, торгівлею людьми та забезпечення виконання міжнародних допомленостей щодо захисту біженців залишатимуться у фокусі співробітництва з третіми країнами. У сфері сприяння легальній міграції йшлося про налагодження обміну інформацією щодо потреби у робітниках у країнах ЄС і наявності та кваліфікації потенційних мігрантів у країнах сусідах. Таким чином, досить чітко було окреслено основні напрями спільних дій Євросоюзу в рамках зовнішньополітичної складової міграційної політики.
Під час виконання Гаазької програми серйозні кроки було зроблено в напрямі створення єдиної європейської системи притулку. Так, 1 грудня 2005 р. Комітет з питань юстиції та внутрішніх справ ЄС затвердив Директиву щодо єдиних мінімальних стандартів під час розгляду клопотань про надання статусу біженців [37]. У лютому 2006 р. Єврокомісія затвердила Послання щодо посилення практичної співпраці країн-членів щодо притулку, спрямоване на гармонізацію не лише законодавства, а й адміністративної практики [38]. Зокрема, передбачається запровадження єдиної процедури розгляду клопотань шукачів притулку, вироблення спільного підходу до інформації про країни походження біженців, що покладено в основу прийняття рішень про надання чи відмову у наданні їм захисту (планується створити єдину європейську базу даних), а також опрацювання механізмів направлення спеціалістів та матеріальних ресурсів у разі раптового і масового прибуття біженців до країн, що розташовані на кордоні ЄС.
Від загальних заяв до конкретних кроків перейшла Єврокомісія також у питанні легальної імміграції. 21 грудня 2005 р. вона затвердила Політичний план щодо легальної імміграції, прийняття якого ознаменувало документальне підтвердження зміни курсу імміграційної політики ЄС від раніше цілком обмежувальної до прагматичнішої і відкритішої [39].
Легальна імміграція, за висловом віце-президента та комісара ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ Франко Фратіні, має стати відповіддю на демографічні та економічні виклики, що постали перед Європою, а також на міграційний тиск на її кордони [40]. Мета затвердженого плану полягає у використанні потенціалу міграції для розвитку Європи, в тому числі шляхом щонайповнішої інтеграції тих іноземців, які вже перебувають на її території, а також регульованого залучення нових контингентів іноземних працівників.
«Дорожня карта імміграції», як назвали план, містить кілька розділів. Перший присвячений розробці необхідного спільного законодавства щодо в’їзду і перебування громадян третіх країн з метою працевлаштування, а також гарантій їхніх прав і свобод. Окрему категорію становитимуть кваліфіковані спеціалісти, які користуватимуться режимом найбільшого сприяння. Врегульовуватиметься також порядок залучення сезонної робочої сили з-за кордону. Планується оформляти сезонним робітникам багаторазові багаторічні візи, за якими вони мали б право періодично в’їжджати на територію ЄС. Квота імміграції до ЄС встановлюватиметься для кожної країни окремо і залишатиметься в компетенції національних урядів.
У другій частині плану йдеться про поширення інформації щодо можливостей легальної міграції та працевлашутвання в ЄС. Наприклад, планується створити європейський WEB-портал імміграції. Третій розділ присвячено діяльності з інтеграції іммігрантів та членів їхніх сімей на ринку праці та в суспільстві країн прийому, що передбачає мовне навчання, соціальну орієнтацію тощо. Нарешті, заключний розділ плану стосується міграційного менеджменту, який мають здійснювати в тісній співпраці з країнами походження мігрантів. Наприклад, щоб запобігти проблемам, з якими країни походження стикаються внаслідок «відпливу мізків», планується заохочувати зворотну міграцію, обертову міграцію тощо.
У плані передбачено, що 2006 р. буде присвячено дослідженням і дискусіям із зазначених питань, а у 2007 р. за їх результатами мають бути підготовлені конкретні ініціативи.
Таким чином, дедалі очевидніша тенденція до заохочення іммігрантів, передовсім висококваліфікованих, без чого ЄС не зможе укріпитися як конкурентоспроможний світовий центр. Уже досягнуто домовленості про спрощення процедури прийому науковців із третіх країн [41], які наберуть чинності через два роки. Активна політика проводитиметься й щодо міграції некваліфікованих сезонних працівників.