РЕФЕРАТ

на тему:

“Формування нових центрів світової ринкової системи”

ПЛАН

Вступ

1. Регіональні особливості нових центрів світової економіки

2. Структуризація нових індустріальних країн

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Помітним явищем у світовій економіці став динамічний розвиток деяких країн, що розвиваються, які дістали назву «нові індустріальні країни» (НІК) і. За відносно короткий час ці країни створи-ли промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці, можна говорити про формування нових центрів світової ринкової економіки.

Склад групи НІК не є незмінним. У 80-ті роки у неї включали країни й території Східної Азії (Південна Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур), деякі найбільш розвинуті країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргенти-на), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише азіатська четвірка «драконів» стабільно підтвердила свою репутацію нового полюса зростання світової економіки і найчастіше пов'язується з поняттям «нові індустріальні країни». Намітилася тенденція розширення цієї групи країн за рахунок другої (Малайзія, Індонезія, Таїланд) і, у перспе-ктиві, третьої (Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка) хвиль нових індустріальних країн.

1. Регіональні особливості нових центрів світової економіки

Деякі дослідники пояснюють успіхи НІК першої хвилі збігом особливо сприятливих зовнішніх факторів розвитку. Однак більш обґрунтована, на наш погляд, інша точка зору: як сама поява НІК, так і вражаючий «ривок» азіатської четвірки НІК першого покоління зумовлені об'єктивними процесами у світовій економіці загалом і в економіці зазначених країн зокрема.

Під впливом певних факторів (НТР, екологічна пробле-ма, демографічна ситуація) у 60— 70-ті роки у розвинутих країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промис-ловості, металургії, хімії (а згодом — машинобудування та електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зрос-тання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навко-лишнього середовища тощо) робило іноді просто невигід-ним виробництво продукції згаданих галузей і викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. п.), стали районом активних операцій ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залу-чення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які перші взяли курс на експортоорієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для інозем-них інвестицій. Це були НІК першого покоління.

Від середини 80-х років даний процес охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв'язку із зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка НІК почала масово переміщувати працемісткі ви-робництва у країни з дешевою робочою силою — Малай-зію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.

У цьому процесі беруть участь і ТНК, продовжуючи, хоча й з меншою, ніж раніше, активністю, переміщувати у друге покоління НІК виробництва, конкурентоспромож-ність яких тут вища, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою. Очевидно, збереження даної тенденції приведе до розширення кола НІК і наступної передачі вже у країни третього покоління (Філіппіни, Шрі-Ланка, В'єтнам та ін.) «нижніх поверхів» промисловості.

Спостерігається, таким чином, певна закономірність по-етапної, «ступінчастої» індустріалізації, яка відбувається у НІК. Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК. Такий послідовний процес проходження нових країн, які індустріалізуються, через певні технологічні етапи дістав образну назву «летючих гусей» за аналогією пташиного ключа, який вони утворюють, відлітаючи у вирій (він нагадує клин, що чимраз більше розширюється).

Крім ринкового механізму, який діє через зниження відносних переваг на трудових витратах у країнах, що пішли шляхом індустріалізації, а також підвищення курсу їхніх валют, у розширенні кола НІК відіграла роль політика неопротекціонізму розвинутих країн з ринковою економі-кою. Ця політика була спрямована на послаблення позицій нових конкурентів з числа країн, що розвиваються, оскіль-ки на НІК припадає в середньому до 40% експорту. Тиск індустріальних країн на Південну Корею та інші НІК першої хвилі змушує їх «добровільно» обмежувати експорт у розвинуті країни. Наприклад, із 1989 р. США виключили четвірку азіатських «драконів» з числа країн, які користую-ться пільгами відповідно до генеральної системи преферен-цій.

У цій ситуації переведення виробництва до НІК другого ешелону дає змогу ТНК і національним компаніям Півден-ної Кореї, Сингапуру, Тайваню, Гонконгу обминати бар'є-ри на шляху експорту промислової продукції в індустріаль-не розвинуті країни.

2. Структуризація нових індустріальних країн

Все це зумовило послідовне залучення до технологічної гонитви дедалі більшої кількості країн, що розвиваються. Вони, як правило, йдуть слідом за своїми попередниками, часто копіюючи моделі та способи вже апробованої адаптації і намагаються в такий спосіб здобути позиції у МПП.

Однак існують й інші фактори, які істотно ускладнюють реалізацію цієї тенденції. Викликані НТР зрушення у про-дуктивних силах призвели у другій половині 80-х років до певного гальмування, розмивання порівняльних переваг розвинутих країн у традиційних галузях. Різке поширення використання інформаційних технологій, електронізація та роботизація виробництва, які раніше вважалися сферою ручної праці, знижують відносні переваги НІК у дешевій робочій силі. Відтак знижується й конкурентоспроможність промислового експорту цих країн.

Під впливом «інформаційної революції» радикально змі-нюються організація та управління виробництвом. Одним із прикладів цього ^є поширення на підприємствах ТНК так званої організаційно-управлінської системи JIT (Just in Time), яка передбачає синхронізацію суміжних виробництв, мінімізацію запасів сировини й готової продукції, надчітку координацію постачальницько-оптових операцій.