Зазначені зміни у певних перевагах НІК значно уповіль-нили переміщення транснаціональними корпораціями ви-робництва із США, Західної Європи у ці країни. Наприкін-ці 80-х років винятком була лише Японія. Підвищення курсу єни відносно інших валют призвело до падіння конкурентоздатності японського експорту. Для збереження своїх позицій на світовому ринкові японські компанії поча-ли масово переміщувати працемісткі виробництва у НІК другого і, частково, третього поколінь, що супроводжувало-ся небувалим зростанням вивозу за кордон прямих інозем-них інвестицій японських ТНК. Однак на початку 90-х років і цей процес уповільнився, що відображає, крім усього іншого, часткове відновлення Японією порівняльних переваг у галузях, які раніше вважалися неконкурентоздат-ними.

Ще одним фактором, що послаблює позиції НІК, є політика так званого «технологічного неомеркантилізму», яка дедалі ширше практикується розвинутими країнами з ринковою економікою. Вона виявляється у прагненні Захо-ду запобігти або обмежити отримання новими конкурента-ми з числа НІК перспективних технологій, новітнього обладнання.

У цих умовах новим експортерам промислових виробів нелегко зберігати свої позиції у МПП, не кажучи про подальше їх нарощування. Це є причиною того, що ветера-ни «клубу» НІК — Гонконг, Сингапур, Південна Корея, Тайвань — й досі повністю не відмовилися від працеміст-кого промислового виробництва, у зв'язку з чим ці країни вже відчувають зростаючу конкуренцію другої групи НІК, які швидко нарощують експорт працемістких виробів елек-троніки, одягу, текстилю, взуття.

Незважаючи на труднощі адаптації НІК до «інформа-ційної революції», вони енергійно й наполегливо (зокрема, країни першого ешелону) здійснюють трансформацію еко-номічних структур, орієнтуючись вже на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань, Південна Корея, Сингапур створюють наукові і промислові парки, розширю-ють власні наукові дослідження. Південна Корея, наприк-лад, проголосила курс на подолання до 2000 р. розриву у високих технологіях, що досі існує порівняно з розвинути-ми країнами. Для цього розроблено державну програму, яка передбачає інвестування у 90-х роках 3 млрд дол. у розви-ток семи найважливіших галузей технології (напівпровідни-ки, інформаційні мережі, «інтелектуальні» ЕОМ, роботиза-ція тощо).

У 70—80-ті роки про НІК говорили лише як про перспективний ринок збуту чи сферу вкладання капіталу, а тепер ці країни перетворились на відчутний центр впливу на структуру світових продуктивних сил, міжнародні потоки товарів і фінансових ресурсів. НІК значно впливають на економічну політику решти країн, демонструючи одну з моделей успішного подолання економічної та соціапьної відсталості. Якщо у 50-ті роки Південна Корея мала доход на душу населення 5,6% від рівня США, то на початку 90-х — уже 34%. Аналогічні показники в Сингапурі й Гонконзі.

Азіатські НІК продемонстрували високі темпи зростання економіки навіть у періоди несприятливої світової еконо-мічної кон'юнктури (діагр.).

Показово, що інтенсивне перенесення наприкінці 80-х років виробництва з Японії та НІК першої хвилі у Малайзію, Індонезію, Таїланд привело до того, що друге поколін-ня НІК стало найдинамічнішою за темпами економічного зростання групою країн в Азії і в світі взагалі.

Незважаючи на деяке вирівнювання на початку 90-х років темпів росту ВНП у вказаних групах азіатських НІК, переробна промисловість у країнах другого ешелону (особ-ливо в Малайзії і Таїланді) зростає більш високими темпа-ми (табл. 1).

За роки індустріалізації у НІК значно змінилися макро-економічні пропорції економіки, сталися радикальні зру-шення у структурі промислового виробництва. У переваж-ній більшості з них обробна промисловість і сектор послуг є головними. В обробній промисловості провідне місце зайняли сучасні галузі електроніки, машинобудування, хі-мії.

Табл. 1. Темпи зростання доданої вартості у промисловості

Табл.2. Частка нових індустріальних країн Азії у світовому експорті промислової продукції (2005 р., %)

Наприкінці 80-х років на НІК припадало 4/5 продукції електронної промисловості країн, що розвиваються. З до-помогою ТНК тут було створено розгалужену мережу ви-робництва електронних деталей, мікросхем, вузлів і скла-дання готових виробів. Частка НІК Азії у світовому експор-ті телевізорів становить 32,6%, радіоприймачів — 43,5, транзисторів — 29,9% (табл. 3). В останні роки Південна Корея, Тайвань, Сингапур дедалі частіше переходять від виробництва відносно нескладної побутової електроніки до випуску електронних приладів, інструментів та іншого про-мислового обладнання.

Однією з швидкозростаючих галузей НІК є загальне і транспортне машинобудування, зокрема виробництво та ремонт кораблів, автомобілів, локомотивів, підйомних кра-нів. Наприклад, почавши зі складальних підприємств, які постачали продукцію на місцевий ринок, Південна Корея згодом стала помітним експортером легкових автомобілів. Сингапур перетворився на великий центр виробництва нафтодобувного обладнання. Легка промисловість (виробництво одягу, взуття), як і раніше, є одним із найважливі-ших секторів економіки НІК, хоча, як зазначалося, спосте-рігається переміщення цих працемістких виробництв у дру-гий і третій ешелони нових індустріальних країн.

У деяких НІК, у яких є відповідна сировинна база, швидко розвиваються металургія, нафтохімія, целюлозно-паперова промисловість. НІК мають чимало регіональних і національних особливостей розвитку. Навіть азіатські НІК першої хвилі істотно відрізняються між собою багатьма рисами. Наприклад, ступінь зовнішньої відкритості Сінгапуру і Гонконгу значно більший, ніж у Південної Кореї і Тайваню, які серйозну увагу приділяють і внутрішнім джерелам росту. У Південній Кореї й на Тайвані держава безпосередньо бере участь у розвитку народного госпо-дарства, існує значний держсектор, здійснюється плануван-ня економіки, а у Сінгапурі й Гонконзі державне втручан-ня має в основному непряме (хоча значне в соціальній і виробничій інфраструктурі) спрямування.

НІК другого ешелону, а також Гонконг, Сингапур рані-ше лібералізували й політику відносно ТНК, скасувавши більшість обмежень на їхню діяльність, а Республіка Корея і Тайвань були зорієнтовані в основному на створення спільних підприємств.

Висновки

Для всіх азіатських нових індустріальних країн можна виділити загальні складові успіху. Серед них вкажемо насамперед