в) збільшилась частка представників східно-слов’янських народів (росіян, білорусів) з 15.1% в 1930 р. до 24.6% в 1989 р.). Вона зросла в основному за рахунок збільшення кількості росіян (від 8.0% в 1930 р. до 22.1% у 1989 р.) і зменшення частки поляків;

г) в умовах радянського тоталітарного режиму внаслідок форсування політики інтернаціоналізації господарського та суспільного життя в Україні в другій половині XX століття значно розширилось представництво національних меншин. За переписом 1989 року частка кожної меншини в Україні не перевищувала одного відсотка від її населення. З них тільки частка 10-ти меншин (євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени) в загальній кількості населення коливалася від 0.9 до 0.1%. Частка кожної із всіх інших становила менше 0.1%;

д) в перспективі докорінних змін в етнічному складі населення України не відбудеться. Дещо зросте питома вага українців, зменшиться частка окремих національних меншин.

Етнічний склад населення України впродовж XX століття зазнав істотних змін лише серед національних меншин. Значно скоротились найбільш представницькі в минулому в Україні - єврейська, польська і татарська меншини. Значно зросла чисельність російської меншини. В цей же час зменшилась кількість представників інших народів (румуни, молдавани, греки, німці і ін.).

В силу політичних, історико-географічних, соціально-економічних та інших факторів в Україні склалися певні територіальні відмінності в етнічному складі її населення. Так, за кількістю етносів, частка яких в загальній кількості населення регіону не нижче 0.1% в Україні можна виділити три групи регіонів. До першої належать регіони, де в кожному із них проживає 12-18 етносів, а питома вага українського етносу коливається від 24.3% (АР Крим) до 82 % (Херсонська область). Ця група регіонів характеризується високою часткою російської меншини (від 14.1% в Миколаївській області до 58 % в АР Крим). До цієї групи належать області Донбасу (Донецька, Луганська), Придніпров’я (Дніпропетровська, Запорізька), Півдня (Миколаївська, Одеська, Херсонська), АР Крим, Харківська область. Особливістю названої групи регіонів є те, що в них проживає багато національних меншин з дуже малою кількістю населення кожна.

До другої групи належать регіони, в яких проживає 6-9 етносів, кожен з яких має частку в загальній кількості населення не нижче 0.1%. Питома частка українського етносу тут коливається від 75 % (Чернівецька область) до 93.1% (Черкаська область). Питома частка росіян в цій групі регіонів значно нижча, ніж у першій. Вона становить від 2.5% (Закарпатська область) до 7.5% (Кіровоградська область). В названу групу із областей Західного регіону входять Закарпатська і Чернівецька, поліські області (Житомирська, Київська) та області Центральної України (Кіровоградська, Полтавська, Черкаська).

До третьої групи належать регіони, де найбільшими за кількістю населення є 3-5 етносів, а український посідає найвищу частку серед всього населення в порівнянні із регіонами першої і другої груп. Названий показник тут коливається від 88.8 % (Сумська область) до 97.8% (Тернопільська область). Щодо російської меншини, то її частка тут значно менша, ніж в першій групі регіонів (від 1.2% в Тернопільській області до 9.4% в Сумській області). До цієї групи входять області Західного регіону (Волинська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська), Поділля (Вінницька, Хмельницька), Північного Сходу (Чернівецька, Сумська).

Дані про етнічний склад населення будуть уточнені як у межах всієї України, так її регіонів, після проведення першого в незалежній Україні всезагального перепису населення, який намічено восени 2001 року.

2. Чисельність та розселення українців в Україні

Українці відносяться до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської групи народів. Це – один із великих народів світу (0.7% населення світу), який компактно проживає у центральній частині Європи і розсіяний по цілому світі. Точних відомостей про чисельність українців немає, бо багато із них, що жили в Україні, а особливо за її межами асимілювалися в силу різних причин серед інших народів.

Упродовж тривалого часу українці становили переважну більшість в національному складі населення не лише в цілому в Україні, але й у різних її регіонах (за винятком АР Крим).

Впродовж XX століття чисельність українців збільшувалась, за винятком періоду між переписами населення 1926 і 1939 рр. (На ріст кількості українців в Україні у цей час негативно вплинули насильне виселення за її межі великої кількості заможних селян (названих у свій час куркулями), розправа над творчою українською інтелігенцією, штучно створений голодомор 1932-1933 рр., масові репресії. На зменшення кількості українців в Україні суттєво вплинули також масові депортації населення із західних областей після 1939 року, та відразу після Другої світової війни. Репресованих та депортованих за роки радянської влади, як правило, вивозили за межі України. Із них не всі згодом повернулись в Україну.

На зменшення кількості українців в Україні у XX ст. вплинули дві світових війни, які відбувались на її території: в ході військових дій на фронтах та в умовах чужоземної окупації загинуло чимало військових та мирних жителів українців. Після падіння Української Народної Республіки та після Другої світової війни багато українців з політичних мотивів вимушені були емігрувати з України. Динаміку кількості українців в сучасних межах України впродовж XX століття ілюструють