Кількість словаків в Україні в другій половині XX ст. постійно знижується. За переписом населення 1989 р. в Україні проживало 8,5 тис. словаків. Переважна більшість їх розселена в Закарпатті.

В 2001 р. в Україні проживало 99,9 тис. вірмен. В післявоєнний період їх чисельність в Україні постійно збільшувалась. Особливістю їх сучасного розселення є те, що переважна більшість їх проживає у міських поселеннях. Так, в більшості областей України в міських поселеннях проживає від 75 до 95 % вірмен від їх загальної чисельності. Лиш в АР Крим більше половини їх проживає у сільській місцевості. Найбільша кількість вірмен проживає у Донецькій (15.7%), Харківській (11.1%), Одеській (7.4%), Дніпропетровській (10.6 %), Луганській (6.5%) областях, м.Києві (4.9%), АР Крим (8.7%). Значно менша їх кількість мешкає на території Запорізької, Миколаївської, Львівської, Полтавської, Херсонської, Київської (без Києва), Кіровоградської, Вінницької та інших областей. Вірмени належать до давніх національних меншин в Україні. Ще з княжих часів вони осідали великими колоніями в галицьких містах (Львів, Івано-Франківськ, Снятин, Кути, Галич, Броди), в Криму, Києві, пізніше на Поділлі, Волині та інших місцях.

Караїми належать до давніх жителів України. Їх кількість в Україні постійно скорочується. За переписом населення 1989 р. в Україні проживало 1404 караїми. Зараз вони розселені переважно в АР Крим, а в дуже малій кількості поблизу Галича, Луцька, Києва. Необхідно відмітити, що в XIV ст. їх колонії появились поблизу Галича, а в XV ст. - у Львові, Києві.

Цигани з’явилися в Україні у XV-XVI ст. Більшість із них прибули в Україну з Балкан, Румунії, Бессарабії. Цигани східних і південно-східних районів - це цигани-серби, переселені із заходу, переважно з Польщі. В 2001 р. їх проживало 47.6 тис.осіб. Найбільша кількість циган на названу дату проживала на території Закарпатської (23.5%), Донецької (10%), Дніпропетровської (8.5%), Одеської (8.1%), Луганської (7.0%), Харківської (6.2%), Херсонської (4.2%) областей. Переважна більшість циган проживає у міських поселеннях, за винятком Одеської області, де в містах тільки 47.7% з них.

За післявоєнний період в Україні значно зросла кількість азербайджанців (від перепису населення 1970 р до 1989 р. в 3.4 рази). В 2001 р. їх проживало 45.2 тис. осіб. Найбільша кількість азербайджанців (72.3%) на названу дату проживала на території Харківської, Дніпропетровської, Донецької, Одеської, Луганської областей, м.Києва та АР Крим. Значно менше їх було розселено в межах Запорізької, Полтавської, Львівської, Миколаївської, Херсонської та інших областей.

Гагаузи розселилися по всьому півдню України, але майже 9/10 з них проживає в Одеській області. Походження гагаузів не з’ясоване. Є думки, що це залишки одного із старотюркських племен, які у середні віки поселились у Болгарському царстві до приходу туди турків, прийняли християнство. Деякі вчені вважають їх потомками одного із колишніх народів півдня України - половців, печенігів, огузів або чорних клобуків. З згідно з іншою версією гагаузи - це болгари, що втратили рідну мову, але залишились православними християнами.

За переписом 2001 р. в Україні проживало 31.9 тис. гагаузів, з них 27.4 тис.осіб (86.5%) - у Буджацькому степу на Одещині. Займаються вони в основному сільським господарством, зокрема виноградарством.

Чимало національних меншин з’явилося в Україні внаслідок міжреспубліканських міграцій в повоєнний період. Це, передусім, азербайджанці, башкири, грузини, узбеки, чуваші, казахи, корейці, удмурти, марійці, осетини, таджики, комі, лезгини та ін. Але частка їх в етнічному складі населення незначна. Зменшується кількість населення таких меншин як албанці, словаки, чехи, естонці, латиші. Переважна більшість людей, які належать до етнічних меншин, проживають в міських населених пунктах України.

Представники різних етнічних меншин в Україні мають однакові права, вони розвивають вільно свою мову, культуру, спільно із українцями будують незалежну і демократичну державу.

6. Етногеографічне районування України

Для створення схеми сучасного етногеографічного районування України за основу нами взято питому вагу корінної нації та мозаїчність національних меншин у межах кожної адміністративної області (до уваги бралися меншини, які становлять не менше 0.1% від загальної кількості населення).

В Україні нами виділено такі етногеографічні регіони: Карпатський, Північно-Західний, Подільський, Північно-Центральний, Північно-Східний, Східний та Південний.

В межах Карпатського регіону можна виділити три підрегіони: Закарпатський (Закарпатська обл.), Прикарпатський (Львівська та Івано-Франківська обл.), Північно-Буковинський (Чернівецька обл.).

Для Закарпаття і Північної Буковини характерна незначна різниця у питомій частці корінної нації у загальній кількості населення (на Закарпатті - 80.5%, а в Північній Буковині - 75.0%), а також у кількості меншин. На Закарпатті найчисельнішими національними меншинами є угорці, росіяни, румуни, цигани, словаки, німці, євреї, білоруси. В межах названих підрегіонів спостерігається зростання питомої ваги українців у загальній кількості населення та скорочення чисельності окремих етнічних меншин (євреїв, словаків).

Прикарпатський підрегіон відзначається високою питомою вагою корінної нації у загальній кількості населення (94-98%). Останнім часом спостерігається тенденція до підвищення її частки, а кількість поляків, єреїв і росіян зменшується. Найбільш чисельними етнічними меншинами є росіяни, поляки, євреї, білоруси.

У межах Карпатського регіону розселені три етнографічні групи українців - бойки, гуцули та лемки. Перші дві проживають компактно, а третя - дещо розсіяно.

До Північно-Західного регіону відносять Волинську та Рівненську області. Він має дуже високу питому вагу українців (до 97% від загальної кількості населення). Головними