Реферат
на тему
Економіка перехідних суспільств
У 80-90-х роках XX ст. сталися кардинальні й далекосяжні зміни у структурі світової економіки. Досі її формували три укрупнені компоненти. Перший складався з країн із розвинутою ринковою економікою, другий формували країни, що розвиваються, третій - соціалістичні країни. На Заході їх ще називали комуністичними країнами з плановою економікою, керованою з одного центру. Перші дві групи країн розрізняються між собою ступенем економічного розвитку. Він характеризується у світовій економічній літературі численними показниками, серед яких можна виділити основні й деталізовані. До перших належать: обсяг валового внутрішнього продукту, національного доходу, а також ці показники, взяті з розрахунку на душу населення. До інших зараховують погодинну заробітну плату, сукупний експорт та імпорт і його розподіл по регіонах світу, сукупні споживчі витрати та їх диференціацію за статтями витрат, кількість легкових, вантажних автомобілів й автобусів, телефонних ліній, телевізорів і комп'ютерів, виробництво сталі, цементу, електро- та зведеної енергії. Ці показники теж розраховують на душу населення. До даних показників як критеріїв поділу в ранзі основних і деталізованих додають ще галузеву структуру національного виробництва.
У структурі виробництва виділяють частку й динаміку розвитку сільського виробництва, переробної промисловості й рівень її диверсифікації, а також розвинутість сфери послуг, зокрема транспорту, комунікацій та інформаційних систем. Цікаво і показово, що не лише чисельність населення, а й його вікова структура, темпи приросту, народжуваність використовуються як критерії розмежування цих Двох регіонів світової економіки.
Нині дедалі частіше наголошують на різниці між згаданими країнами щодо показників соціально-гуманітарного Розвитку. Серед них одними з найважливіших вважаються Дані про середню очікувану тривалість життя, рівень освіти та інші показники економічного, екологічного, соціально-політичного, морально-культурного стану людей у різних країнах і регіонах.
Залежно від прийнятих цілей, методики та технології дослідження ці показники можуть розширюватись, звужуватися, зводитись до загальних або часткових індексів.
Звичайно, при класифікації цих країн беруть до уваги історичні, політичні, соціально-культурні особливості як розвинутих, так і тих країн, що розвиваються. Важливими, але не вирішальними, є показники, які характеризують управління економікою, методи координації та легітимізації економічного життя цих країн, прийняті ними світоглядні системи, стилі економічної діяльності.
Щодо соціалістичної групи країн названі основні і деталізовані показники не є вирішальними. З огляду на них одні країни можуть бути зараховані до першої групи, інші - до другої. Істотними й достатніми показниками і критеріями у них є співвідношення політики та економіки, характер їхньої економічної системи, методи управління національною економікою, форма власності та її реалізація, ступінь відкритості економіки і її взаємини зі світовою економікою, панування марксистсько-ленінської ідеології. З огляду на першочергове значення політики та ідеології як показника й критерію для виділення соціалістичної групи країн вважають, що сам факт панування у цих країнах комуністичних партій є достатнім для класифікації їх як соціалістичних. Утвердження таких партій із самого початку надає економічним системам даних країн певну специфічність та деякі спільні риси. Подані наприкінці глави таблиці (1, 2, 3, 4) підтверджують наші положення, що належність до соціалістичних країн визначається не кількісними соціально-економічними показниками, а зосередженням усієї повноти влади в руках комуністичної партії, що керується марксистсько-ленінською ідеологією. Це означає злиття політики й економіки, директивне планування економіки, рудиментний обсяг ринкового господарювання, підпорядкованість економіки зміцненню влади партії, закритість економіки щодо зовнішнього, несоціалістичного світу. Перші 14 країн у табл. 1 належать до тих країн, де соціалізм досяг свого завершеного, консолідованого вигляду внаслідок панування там понад три десятиріччя комуністичних партій.
Із 1989 по 1995 р. на економічній карті світу появився великий регіон перехідних економік. До нього можна зарахувати всі згадані 14 соціалістичних країн, крім Північної Кореї та Куби. До особливого типу перехідних економік належать Китай та В'єтнам. Країни, що в таблиці 1 нижче Куби можна лише умовно назвати як перехідні економіки хоча б тому, що комуністичні партії були там при владі надто короткий час і не встигли "побудовою" соціалістичного суспільства вкрай спотворити господарське життя. Через це у даних країнах не було відправного стану для здійснення переходу.
Група власне перехідних економік теж неоднорідна, її можна поділити на дві групи. Одну формують Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія й колишня НДР, яка розвивається як перехідне суспільство і водночас інтегрується політично й економічно з ФРН, тому її варто розглядати окремо. До них примикають Албанія, а також Словенія, Хорватія, нова Югославія та інші держави, що виникли на терені старої Югославії. Ми виділяємо їх в окрему підгрупу через те, що перехідна економіка Албанії зазнала унікального впливу десятиріч найвитонченіших форм тоталітаризму, а держави колишньої Югославії мають досвід економічного життя за умов самоврядування працівників і, отже, недержавної власності, а також розвитку ринкової й відкритої економіки.
Друга група - п'ятнадцять держав, що виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. Вони успадкували найбільш консолідовану й довготривалу соціалістичну систему, розклад якої є результатом внутрішніх суперечностей. Майже всі вони, як і Словенія, Словаччина, Хорватія, проходять через стадію формування державності, що надає специфічного характеру перехідній економіці у цих країнах. Економічні системи даних країн є частинами колись єдиного, планованого з одного центру господарського комплексу. Тому всі вони повинні формувати національно-державні економіки, долаючи одні й підтримуючи інші доцентрові тенденції, їхні перехідні економіки мусять здійснювати Дезінтеграцію у межах існуючої інтеграції, не дозволяючи порушувати відтворення господарського