сумарний ефект обмеженості безпосереднього й опосередкованого впливу комплексу факторів на стан водних ресурсів водойми. Площа прибережної смуги дніпровських водосховищ, де видно чітко виражений вплив водосховищ на ландшафтну структуру території, складає майже 700 тис. га. Природно-гідротехнічні комплекси керованого типу забезпечили захист земель від підтоплення, затоплення, руйнування берегових схилів, трансформації грунтово-рослинного покриву на площі близько 200 тис. га. При загальній довжині берегової лінії дніпровських водосховищ - 3079 км, протяжність захищених берегів - 760 км, з яких понад 300 км - це водообмежувальні дамби в гирлових ділянках річок - притоків Дніпра (Дубняк, 1996).
Враховуючи масове поширення абразійних та ерозійних берегів на узбережжі водосховищ дніпровського каскаду, а це майже - 983 км, набуває актуальності вивчення існуючих та розробки доступних способів і методів стабілізації стану перехідної літоральної зони. Внаслідок такої переробки щорічно втрачаються досить значні площі земель водного фонду і прибережних територій як для водоохоронного, так і для господарського використання. Причому існують різномасштабні прояви явищ абразії та ерозійної переробки берегів: від декількох десятків сантиметрів до 10-15 метрів (Кременчуцьке водосховище).
Ототожнення означених процесів не може бути обмежене лише великими штучними водосховищами. Дані процеси характерні для багатьох тимчасових та постійних водотоків як то - річки, канали тощо. Особливо це стосується вільномеандруючих рівнинних річок. Із тих, наприклад, що відносяться до басейну Дніпра, можна назвати річку Десна, для якої переробка берегів і зміна русла провокує зміни не лише гідрологічного, а й гідрогеологічного, господарсько-промислового, екологічного й епідеміологічного стану території басейну.
Якщо проаналізувати весь комплекс захисних споруд в басейні Дніпра, то в зоні захисту знаходяться русла та тераси річок, де розташовано 130 населених пунктів з населенням близько 400 тис. чоловік і понад 700 підприємств. Екологічна рівновага в межах захищених масивів підтримується завдяки системі спеціальних заходів, технологій та гідротехнічних споруд. Лише для підтримання природних рівнів води на захищених масивах перекачується у водосховища 2,5 - 3,5 км3 води, що дорівнює об'єму Київського водосховища і перевищує половину корисного літнього об'єму води в дніпровському водосховищі.
В результаті багаторічної експлуатації захисних гідротехнічних споруд надійність їх роботи значно зменшилась, а екологічний стан на захищених територіях погіршився - на окремих їх ділянках спостерігаються процеси підтоплення та затоплення земель, ерозія берегових схилів, засмічення й забруднення поверхневих і підземних вод, деградація ландшафтів. Особливо це відчутно на урбанізованих територіях, у промислових і сільськогосподарських зонах.
Оптимізація природокористування на територіях, що диференційовані природно-гідротехнічними системами, має на меті не лише поліпшити екологічний стан територіально-аквальних комплексів, але й максимально оптимізувати використання ресурсного потенціалу означених площ, раціонально використовувати енергетичні та матеріальні ресурси.
Одним із шляхів збереження існування аквально-територіальних ландшафтно-антропогенних комплексів є впровадження системи екологічного менеджменту цих утворень. Лише масштабне застосування системного підходу при використанні даного методу дасть змогу забезпечити існування й сталий розвиток означених природно-антропогенних структур. Перш за все -це всебічне вивчення функціонального блоку природної та антропогенної складової з розглядом можливості паспортизації таких об’єктів (як потенційно-небезпечних). По-друге, вибір репрезентативних аквально-територіальних комплексів і визначення величини варіацій їх нормального стану. По-третє, аналіз інформаційної бази матеріальних спостережень для визначення стадійності розвитку природно-гідротехнічної складової. По-четверте, розробка моделей найоптимальнішнього стану і способу функціонування системи із забезпеченням повноти збереження природної складової та мінімального використання (економічного функціонування) технологічної складової. І останнє – впровадження результатів досліджень після апробації на репрезентативних аквально-територіальних комплексах.
Список літератури
1.Великанов М.А. Гидрология суши. Изд. 4. Л., Гидрометеоиздат, 1948. 2. Дубняк С.А., Крынько И.Н. Организация и проведение мероприятий по улучшению природно-техничного состояния и благоустройству водохранилищ. Учебное пособие. Изд-во ИПК Минводхоза СССР, Киев, 1986. 3. Екологічний аудит: посібник з екологічного менеджменту та аудиту/Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М. та ін., - К.:Символ-Т, 1997.-221с. 4. Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. Монография.-К.: Фитосоциоцентр, 1999.-284 с. 5. Яцик А.В. Вода України: перспективи, проблеми...., Водне господарство України, 1996, №2.