На незрошуваних пасовищах розгрібання екскрементів здійснюється восени після закінчення пасовищного періоду спеціальними боронами БПШ-3,2, БЛШ-2,4 та БПК-4,2, які працюють, як волокуші, не спричиняючи травостою значних пошкоджень і, крім того, руйнуючи свіжі кротовини. Розгрібання екскрементів, як і підкошування нез’їдених решток, найефективніше на високопродуктивних пасовищах при їх загінному використанні. Проведення цих робіт у комплексі підвищує врожайність трав на 18%, а поїдання їх — на 35-48%.

Удобрення культурних пасовищ є основним заходом підтримання їх високої продуктивності і довголіття. Завдяки добривам можна регулювати отавність зрошуваних травостоїв, змінювати ботанічний склад і покращувати якість корму. Вони забезпечують безперервне кущіння і укорінення трав, наслідком чого є більш рівномірний розподіл пасовищної маси по циклах стравлювання. При цьому слід враховувати загальні закономірності дії добрив. Так, ефективність азотних, як правило, вища на злакових травостоях, а фосфорно-калійних — на бобових. Для стимулювання рівномірного відростання травостою азотні добрива на культурних пасовищах необхідно вносити роздрібно під кожний цикл стравлювання, не збільшуючи дозу азоту вище 60 кг/га на загонах, де травостій планується для випасання. На загони, які будуть скошуватись в період початку колосіння злаків, дозу азоту доцільно підвищити до 80-100 кг/га. Калій також може накопичуватись в молодих травах в надлишку — понад 3% в сухій речовині, що загрожує нормальному обміну речовин. Тому підвищені його дози (К100-180 і вище) слід вносити роздрібно — по 50-90 кг після першого і третього або після другого і четвертого стравлювання, уникаючи весняних строків, коли надходження калію з ґрунту в рослини посилюється. Фосфорні добрива можна вносити в повній нормі один раз навесні чи восени, поєднуючи їх з азотними і калійними. Суперфосфат доцільно вносити щорічно, а фосфорне борошно — в запас у період окультурення ґрунту перед залуженням.

Підсівання трав є важливим заходом догляду за травостоєм культурних пасовищ. Його проводять переважно на зріджених травостоях. На пасовищах із бобових трав підсівають в основному конюшину повзучу і лядвенець рогатий, а іноді й конюшину лучну з розрахунку по 4 кг/га кожного виду. На дуже зріджених ділянках можна також підсівати й злакові трави, переважно пажитницю багаторічну, кострицю лучну і червону та грястицю збірну в половинній нормі висіву, яка встановлена для залуження.

В догляд за пасовищами входить також своєчасний ремонт огорожі загонів і прогонів, зокрема заміна підгнилих стовпчиків, натягування обвислого дроту, зарівнювання вибоїв на прогонах. Цю роботу треба проводити систематично протягом усього пасовищного сезону, особливо навесні перед виведенням худоби на пасовище.

Пасовищезміна. Досліди наукових установ свідчать, що одностороннє щорічне використання пасовищ призводить до зниження їх врожайності і погіршення ботанічного складу травостою та поширення в ньому бур’янів і малоцінних трав. Пасовищезміна — це система використання і догляду за постійним пасовищем, яка повторюється через рік, сезон або декілька років і спрямована на підтримання і збільшення його продуктивності. Суть її полягає в періодичному чергуванні стравлювання із скошуванням на сіно чи зелену масу в різні фази розвитку трав, а також залишенні частини загонів для обсіменіння чи підсіву трав.

При складанні системи пасовищезміни доцільно передбачати такі заходи: щорічну зміну порядку використання загонів під випасання худоби; щорічне скошування трав на 3-4 загонах у різні фази розвитку для заготівлі сіна, сінажу та інших видів трав, а на сильно вибитих загонах проводити агротехнічні заходи — внесення добрив, підсів трав, а також перезалуження. Для зрошуваних пасовищ застосовується наступна схема пасовищезміни (табл. 6.6).

Культурні пасовища для фермерських господарств.

Господарства, які спеціалізуються на виробництві яловичини і молока, відрізняються своїм розміром, оснащеністю і грунтово-кліматичними умовами, тому повинні бути різні підходи до створення в них культурних пасовищ. На Поліссі і в Степу, де є більше природних кормових угідь, перевага повинна надаватися розвитку м'ясного скотарства, а в Лісостепу, де їх площі обмежені, — молочному скотарству. Крім того, слід виходити з можливостей господарств забезпечити себе мінеральними добривами та організувати зрошення пасовищ з місцевих джерел.

При створенні пасовищ для відгодівельної худоби слід враховувати врожай зеленої маси, її добову і сезонну потребу на одну голову вікової групи та кількість тварин, що будуть утримуватись на пасовищі. Добова потреба телят 8-12-місячного віку становитиме 18-30 кг; старших року — 30- 40; дорослих

6.6. Орієнтовна схема пасовищезміни для зрошуваних пасовищ України

Примітка. Цифри 2, 3, 4, 10 вказують на порядок випасання травостою худобою в першому циклі; СПК — скошування травостою навесні на

початку колосіння злаків; СК — те саме у фазі колосіння; СЦ — укіс у фазі цвітіння; ПЗ — прискорене залуження; ПТ — підсів трав.

тварин — 40-48 кг. При врожайності пасовища 200 ц/га (або маси що поїдається, 170 ц) на 1 га пасовища можна утримувати 8-12-місячних телят 4-6 голів; старше року — З голови; дорослих тварин — 2-4 голови. Слід зазначити, що відгодівельні тварини менш вибагливі, порівняно з молочними, до складу травостою і здатності використовувати траву в більш пізні фази розвитку, завдяки чому можна продовжити період використання пасовищних кормів.

При створенні культурних пасовищ для фермерських господарств, що спеціалізуються на виробництві молока, слід враховувати площу земельних угідь, їх оснащеність сільськогосподарськими машинами та обладнанням, грунтово-кліматичні умови, наявність