Реферат

Демографічні дослідження 19-го – початку 20-го століття

Розвиток демографічної думки в Україні у 19-му – 20-му столітті зазнав кількох злетів і падінь. Початок першого піднесення демографічної науки в Україні пов'язаний із діяльністю видатного українського вченого М. В. Птухи (1884 – 1961). У 1916 р. побачила світ його книга « Очерки по теории статистики населения и моральной», у якій він виклав, систематизував і розвинув головні демографічні ідеї того часу, спираючись на більш як двісті праць європейських, російських і українських учених ( М.В. Птаха володів німецькою, англійською, французькою, італійською і кількома слов’янськими мовами). Від 1910 до 1918 р. він працював у Петербурзькому та Пермському університетах, удосконалював знання в Німеччині, Великій Британії. Повернувшись в Україну, в 1919 році Птуха в Українській академії наук заснував Перший у Світі Інститут демографії, який було ліквідовано у 1938 році, а самого академіка та багатьох його учнів і співробітників репресовано ( А.П. Хоменко (1894-1939), М.Н. Трацевський (1897-1979), Ю.А. Корчак-Чепурківський (1896-1967)). В інституті працювали відомі на той час демографи, академіки В.К. Воблий, П.І. Пустоход – фахівці з теорії та організації переписів населення.

До того у 1874 році в Санкт-Петербурзі відбувся Міжнародний статистичний конгрес, на якому розглядалися головні теоретичні положення переписів, які є фундаментальними і нині. Голова Центрального статистичного комітету П.Семенов- Тян-Шанський планував народні переписи проводити в Росії кожні десять років. Однак перший і єдиний в царській Росії перепис провели лише у 1897 році станом на 9-те лютого за новим стилем. До цього починаючи з 1862 року, було проведено до 200 місцевих переписів по окремих містах і губерніях. Більш-менш регулярно вони відбувалися в Петербурзі. В Києві перепис був лише один у Харькові – чотири.

Перепис проводили за домогосподарствами. Вивчали склад домогосподарств, демографічні й такі соціально-економічні ознаки, як мова, грамотність, віросповідання, язик, заняття, становище в занятті, джерело доходів. Для кочівників програма була скорочена, але запитували, чи вміють вони говорити російською мовою.

Наступні переписи, які планувалися на 1910, а потім – на 1915 рік, не відбулися.

Наступний перепис відбувся лише у 1920 році станом на 28 серпня. Громадянська війна, яка ще йшла на величезній території Росії, спричинила не повне охоплення населення. Не відбувся перепис в Білорусії, в Криму, на Волині, Поділлі та інших областях України, на Кавказі, в Туркестані, Киргизії, деяких територіях теперішньої Росії тощо.

У 1923році було проведено міський перепис станом на 15 березня і, нарешті, станом на 17 грудня славнозвісний перепис 1926 року. Цей перепис охопив все населення країни. При його проведенні був використаний весь попередній досвід. Перепис 1926 року в історії радянських переписів вирізнявся своєю найвдалішою організацією, програмою, розробкою і публікацією матеріалів. Керував цією роботою Олімпій Христофорович Квіткін (1874-1939). Матеріали перепису були надруковані у 56 томах.

Найтрагічнішою сторінкою історії радянських переписів населення став перепис населення 1937 року станом на 6 січня. Він неодноразово, починаючи з 1932 року, призначався на 1933, 1934, 1935 роки, відкладався і нарешті-таки відбувся.

На відміну від перепису 1926 року в цьому перепису не досліджувалися житлові умови. Програма була дуже короткою. Переписний лист містив лише 14 питань:

Стать ( чоловіча, жіноча ).

Скільки років або місяців виповнилося.

Національність.

Рідна мова.

Релігія.

Чи перебуває в шлюбі.

Громадянин якої держави.

Чи письменний.

У якій школі навчався – в початковій, середній або вищій.

У якому класі або на якому курсі вчиться.

Чи закінчив середню або вищу школу.

Рід заняття в даний час.

Місце роботи ( назва підприємства, колгоспу, установи ).

До якої суспільної групи належить: робітник, службовець, колгоспник, одноосібник, кустар, людина вільної професії або служитель культу і нетрудящий елемент.

Як бачимо, і востаннє за Радянського періоду історії ставилося питання про релігію. Суспільна група служителів культу об’єднувалися з не трудящими елементами, житлові умови не досліджувалися (лише у 1989 р. знову почали досліджувати житло).

Перепис був одноденним. Записи і обхід домогосподарств відбувалися з 1 по 5 січня, 6 січня був день власне перепису. Обліковці перевіряли записи, а з 7-го по 11-те січня інструктор-контролер разом із обліковцем, а в селі разом з головою міської ради контролював записи. Що ж виявили підсумки цього перепису, чому матеріали офіційно були визнані «дефективними», а причетні до організації перепису були заарештовані? Дані перепису розходилися з попередніми підрахунками. Якщо чисельність населення СРСР за переписом 1926 року становила 147,0 млн. чол., а України – 29,5 млн. чол., то через 10 років можна було б чекати збільшення населення. Й. Сталін у доповіді на 16-му з’їзді Комуністичної партії в 1930 р., сказав, що населення країни щороку збільшується більш як на 3млн. чол., отже до 1937 року ця величина мала становити 170,5 млн. чол. Перепис зафіксував чисельність населення 162 млн.чол. До бажаної кількості не вистачало 8 млн.чол. При чому порівняно з 1926 роком населення по багатьох територіях РСФСР, Казахстану та України зменшилося. В Україні від’ємний темп приросту становив 1,9%. Отже, в мирний час за 10 років у нормальних умовах розвитку і за умови, що перехід до моделі малодітної сімї ще не відбувся (загальний коефіцієнт народжуваності перевищував 30%), населення України мало бути орієнтовано на п’яту частину більшим і становити приблизно 35 млн. чол.., а за даними перепису його чисельність становила 28,9 млн. чол. Такою була плата за колективізацію, індустріалізацію і голодомор 1932 – 1933 рр.

Найпростіше було таврувати керівників