Реферат на тему:
Демогеографічні та екістичні аспекти світового господарства
План
1. Динаміка чисельності населення і демографічні тенденції в сучасному світі.
2. Глобальні демографічні проблеми. Демографічна політика.
3. Трудоресурсний потенціал планети. Проблеми зайнятості населення і безробіття.
4. Міграції населення, причини і напрямки зовнішніх міграцій в останні десятиліття.
1. Динаміка чисельності населення і демографічні тенденції в сучасному світі.
Населення планети перебуває у процесі постійного оновлення свого складу, тобто відбувається його відтворення. Відтворення населення, або природний рух, характеризується показниками народжуваності (Н), смертності (С) і природного приросту (ПП = Н — С). Відтворення в різний час і на різних територіях може бути розширеним (Н>С, ПП>0), простим (Н = С, ПП=0) або звуженим (Н<С, ПП<0).
Динаміка чисельності населення Землі Таблиця 1
Динаміка чисельності населення Землі Таблиця 1
Роки | 0 | 1000 | 1500 | 1800 | 1900 | 1950 | 1980 | 1990 | 2001
Млн осіб | 230 | 305 | 440 | 950 | 1660 | 2530 | 4430 | 5292 | 6134
Кількість населення всієї Землі постійно зростає внаслідок розширеного відтворення (див. табл. 1). Проте до другої половини XVII ст. в умовах т. зв. аграрної цивілізації зростання населення було дуже повільним, із початком розвитку капіталізму пришвидшилося, а в другій половині XX ст. набуло «вибухоподібного» характеру.
Пояснюється це тим, що людство переживає т. зв. «демографічний перехід», який характеризується такими послідовними фазами (рис. 1):
Рис. 1. Фази «демографічного переходу»
1) висока народжуваність, висока смертність, низький природний приріст;
2) збереження високої народжуваності з подальшою тенденцією до її зменшення, різке пониження смертності у зв’язку з успіхами медицини, високий і дуже високий природний приріст;
3) низька народжуваність, низька смертність, низький природний приріст. Початок другої фази знаменує собою «демографічний вибух».
Розвинені країни пройшли його ще у XVIII–XIX ст. разом з індустріалізацією. Натомість, країни, що розвиваються, вступили в цю фазу лише в 50–60-х рр. XX ст. Це спричинило глобальний демографічний вибух, тому що на ці країни припадало 9/10 загального приросту населення Землі. Середньорічний приріст населення планети у другій половині 1960-х рр. сягав 21‰ (тобто 21 особу на 1000 населення), а в більшості країн, що розвиваються, 30–45‰ і навіть більше.
У міру соціально-економічного розвитку в країнах Латинської Америки, Східної і Південно-Східної Азії природний приріст поступово зменшувався (зараз 16–17‰), а деякі з них (Китай, нові індустріальні країни) упритул підійшли до 3 фази демографічного переходу. (На цій фазі вже давно знаходилися економічно розвинені країни, а згодом увійшли тодішні соціалістичні країни Європи).
У жовтні 1999 р. населення Землі сягнуло 6 млрд осіб, щорічний приріст населення в останні роки скоротився до 13‰, однак в абсолютному вимірі — це майже 80 млн осіб.
Країни світу мають різну демографічну ситуацію, яка характеризується показниками народжуваності, смертності і природного приросту, статевої та вікової структури, середньої тривалості життя тощо. У найзагальніших рисах вона подібна серед країн, що складають два умовних типи відтворення населення. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (менше 12‰), висока середня тривалість життя, зростання частки старших вікових груп і скорочення — молодших (т. зв. «старіння» населення), переважання здебільшого жінок у статевій структурі. Сюди належать всі країни Європи (у т. ч. постсоціалістичні, крім Албанії), США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Куба. До цього типу останнім часом ввійшли Китай, деякі нові індустріальні країни (Сінгапур, Уругвай, Аргентина). У ряді країн першого типу демографічна ситуація визначається як «демографічна криза»: відтворення населення тут просте (Італія, Данія, Іспанія), або ж звужене (Німеччина, Австрія, Люксембург, країни Центральної і Східної Європи). Особливо критична ситуація у країнах колишнього СРСР (Україна, Росія, Білорусь, країни Балтії), природний приріст в яких становить –4 ... –7‰ і продовжує зменшуватися.
Решта країн Африки, Азії, Латинської Америки й Океанії належать до другого умовного типу відтворення, який характеризується порівняно високими показниками народжуваності, стабільними (часто низькими) показниками смертності, високим природним приростом (найбільший — 38‰ — у Ємені). У віковій структурі переважає молоде населення, у статевій — здебільшого чоловіче. Країни другого типу перебувають у фазі «демографічного вибуху», хоча пік його уже минув.
2. Глобальні демографічні проблеми. Демографічна політика.
Ще в 1948 р. перший Генеральний директор ЮНЕСКО Дж. Хакслі з тривогою зазначив, що світова людність уже досягла 2 млрд. і що позначка в 3 млрд. буде перейдена на самому початку XXI ст. Це передбачення виявилося надто оптимістичним: наприкінці XX ст. населення планети сягнуло 6 млрд. чол., тобто стало вдвічі більшим, ніж передбачалося. Протягом наступного століття щорічний приріст населення становитиме 98 млн. чол., що означатиме найвищі показники зростання чисельності населення Землі за всю її історію. Майже весь приріст даватимуть країни, що розвиваються, більшість з яких знаходиться на стадії «демографічного вибуху» (див. білет 5). І хоча його пік, як стверджують демографи, вже пройшов у багатьох країнах Азії та Латинської Америки, однак чисельність людства ще тривалий час зростатиме — до 10 млрд. у середині XXI ст. і 12 млрд. у середині XXII ст. За «оптимістичним» сценарієм надалі має відбутися стабілізація чисельності населення світу, за «песимістичним» — вона може досягти 21 млрд. наприкінці XXII ст.
Швидке зростання народонаселення після Другої світової війни викликало тривогу і суперечки з приводу того, чи спроможне світове господарство прогодувати стількох людей і чи витримає навколишнє середовище. На думку деяких експертів Земля може прогодувати потенційно