Крім штучних причин, що впливають на людність країни чи її окремих регіонів, як голод, репресії, війни, переселення, є природні причини. Це, передусім, природний рух населення, що визначається показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Вони в сучасних умовах визначають, головним чином, людність країни. Ці показники дуже змінилися в Україні впродовж XX століття. Із країни із розширеним типом відтворення (високі показники народжуваності, спочатку високі, а потім поступово нижчі показники смертності, високий природний приріст), на початку століття вона перетворюється у його кінці в країну із звуженим відтворенням (низька народжуваність, достатньо висока смертність, природне зменшення населення). Таке відтворення спочатку забезпечувало стабілізацію чисельності населення, а тепер - депопуляцію, тобто скорочення чисельності населення. Україна, що мала до 1929 р. одні з найвищих показники народжуваності і природного приросту, перетворилась у державу з одними із найнижчих показників (природний приріст – 7% - найнижчий у Європі). Це зумовлено багатьма чинниками, найважливішими з яких є: зниження рівня і якості життя людей у період економічної кризи, ускладнення екологічної ситуації після аварії на Чорнобильській АЕС (всі регіони країни отримали значну дозу радіоактивного забруднення), старіння населення та ін.

У 1991 р. чисельність смертей вперше перевищила чисельність народжень в Україні (на 39.1 тис. осіб). В наступні роки ця тенденція все більше посилювалась - в 1992 р. - на 100.3 тис. осіб, в 1993 р. - на 184.2 тис. осіб, а вже у 1998 р. - на 300.7 тис. осіб. Тільки за останні дев’ять років внаслідок природного скорочення населення України зменшилось майже на 4 млн. осіб. Процеси депопуляції особливо інтенсивно відбуваються у сільській місцевості. Чисельність сільського населення у 2001 р. становила 15.8 млн. осіб (в 1940 р. - 27.3 млн. осіб, 1950 р. - 23.8 млн. осіб, 1989 р. - 17.1 млн. осіб). В Україні є вже сотні сіл, де не народжується жодної дитини впродовж року. Депопуляція населення відбувається постійно, разом з нею значно погіршуються якісні характеристики населення, а це все разом є ознакою демографічної кризи в Україні.

Показники народжуваності в Україні знижувались, як і у інших європейських країнах внаслідок процесів регулювання сімей, підвищення шлюбного віку, значної зайнятості жінок у виробництві та ін. В сучасних умовах до важливих чинників, які знижують народжуваність, відносяться збільшення показника розлучуваності та зниження показника шлюбності (в розрахунку на 1000 жителів у 1990 р. було зареєстровано 9.3 шлюби та 3.7 розлучення, а в 2001 р. - 6.3 шлюбів та 3.7 розлучень), небажання молодих сімей мати більше однієї дитини через скрутне матеріальне становище більшості з них, зниження рівня медичного обслуговування, вища дитяча смертність та ін. У 1998 р. сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя) становив 1.2, а ще у 1985-1990 рр. - 2.1 дитини. Дані соціологічних досліджень показують, що жінки бажають мати в середньому двох дітей, але це не досягається внаслідок того, що більшість населення відкинута за межу бідності. Жінки називають неадекватний рівень прибутку головною причиною того, що вони не мають бажаної кількості дітей. В Україні серед 1000 дітей у віці до 1 року помирає в середньому 11.3 дітей (в 1985-1990 рр. - 11.6). Важливою причиною зменшення показників народжуваності в Україні є неможливість майже 1/3 молодих сімей народжувати дітей (безпліддя), яке є прямим наслідком Чорнобильської трагедії. А в останні роки однією з основних причин стає відтік молоді - людей, які найбільше здатні до відтворення, за межі України.

Народжуваність в Україні продовжує знижуватись, вона вже опустилась нижче від рівня, достатнього для заміщення поколінь. Для високорозвинених країн світу характерна така сама тенденція, але вона супроводжується високою тривалістю життя, зменшенням смертності, внаслідок цього в них демографічна ситуація не є такою несприятливою.

Показники смертності людей залежать безпосередньо від їхнього матеріального стану, рівня охорони здоров’я, умов праці і побуту, стану забрудненості довкілля, рівня старіння населення та ін. В Україні на кожні 100000 жителів у 2001 р. померло 1539 осіб (в 1995 р. - 1212 осіб). Більшість смертей - від хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм. Збільшились показники смертності серед всіх вікових груп чоловіків та жінок старших 20 років. При цьому спостерігається збільшення показників з різних причин смертності, а особливо від нещасних випадків, травм, самогубств.

Значний вплив на смертність має забруднення навколишнього природного середовища. У областях, де сумарні показники забруднення у 1.5 раза вищі від загальнодержавних (Луганська, Донецька, Дніпропетровська) загальна захворюваність населення у 2 рази вища від середньодержавного рівня. На стан відтворення населення впливає значною мірою забруднення території України радіоактивними елементами. Майже 4 млн. осіб проживають на території радіоактивного забруднення. Це впливає на погіршення показників відтворення населення. Для цих територій (Чернігівська, Київська, Житомирська області) характерна демографічна катастрофа.

Відмінності між показниками народжуваності у містах і селах України дістали зворотню спрямованість у 90-х роках. До цього часу більша народжуваність у містах була зумовлена швидкими темпами урбанізації, молодшою віковою структурою населення в містах внаслідок масової міграції до них молоді із сільської місцевості. Але вже після 1990 р. спостерігається різке зменшення народжуваності у містах, що пояснюється різким сповільненням темпів урбанізації і навіть проявами деурбанізації. Із сіл і з міст відбувається відтік людей молодого і середнього віку, здатних до відтворення, за межі держави, тому показники народжуваності