Показники смертності збільшуються у сільській місцевості та у містах, але гірше медичне обслуговування сільських жителів та вища частка в їх складі людей старшого віку зумовлюють вищі показники смертності серед них.

Вже з 1991 року показники природного приросту населення в Україні від’ємні, але у сільській місцевості вони стали такими ще раніше - з 1985 р. У 2001 р. у селах України помирало людей на 156 тисяч більше, ніж народжувалось. Ця тенденція збережеться і у майбутньому.

Відмінності у показниках природного руху населення дозволяють провести демогеографічне районування України.

Його здійснили Ф.Д.Заставний, М.І.Фащевський та В.А.Джаман та ін. Зокрема, Ф.Д.Заставний виділив у межах України три регіони - західноукраїнський, центрально-південний та центрально-північний. Перші два станом на 1990 р. відзначались сприятливою демографічною ситуацією, а третій - різко негативною.

В.А.Джаман, аналізуючи демогеографічну ситуацію у кінці XX ст., виділяє такі райони за подібністю демографічних процесів:

1) Західний (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області);

2) Центральний (Київська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська області);

3) Північно-Східний (Чернігівська, Сумська, Полтавська області);

4) Східний (Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області);

5) Південний (АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області).

Дещо вищі демографічні показники, ніж в інших районах, характерні для Західного, це зумовлено традиціями населення, впливом релігії на громадську думку щодо сім’ї, її регулювання. Але прилягання цього району до кордону України з країнами Європи посилює міграційні потоки людей із нього, що вже накладає негативний відбиток на демографічні процеси. Області, де ще кілька років тому був додатний природний приріст, перетворились у регіони з природним зменшенням населення.

Найгіршу демографічну ситуацію має Північно-Східний район. У його областях найнижчі показники народжуваності і найвищі - смертності, найвищі темпи “старіння” населення. Це зумовлено, передусім, як екологічними причинами (забрудненням території радіонуклідами), а також значними міграційними потоками людей у попередні роки.

Близький за демографічними показниками до попереднього Східний район. Низькі показники народжуваності у ньому зумовлені значним міграційним відтоком людей, які здатні до відтворення, на заробітки за кордон (переважно в Росію).

Центральний і Південний райони мають демографічні показники, близькі до пересічноукраїнських з тією лише різницею, що у Південному регіоні краща вікова структура населення (менша частка осіб пенсійного віку, більша — працездатних людей).

Зменшення показників природного приросту населення зумовлює несприятливу демографічну ситуацію. Важливою її рисою є зниження тривалості життя людей. Середня тривалість життя - це кількість років, яку в середньому належить прожити даному поколінню, якщо припустити, що впродовж життя зберігатиметься той рівень смертності, який є зараз. В Україні для людей, що народились у кінці XX ст., вона становить в середньому 68 років, зокрема для чоловіків - 63 роки, а для жінок - 73.5 роки. Це набагато нижчий показник, ніж у розвинених країнах світу (Японії - 83 роки, США - 75 років, Німечинні - 75 років). Він і надалі знижуватиметься внаслідок погіршення умов (соціальних, економічних, екологічних) життя людей.

Зниження показників природного приросту населення негативно позначається на статево-віковій структурі, формуванні працересурсного потенціалу та інших демографічних процесах. Прогноз, розроблений Відділом демографії і відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України свідчить про те, що найбільш вірогідно населення України зменшиться у 2026 р. до 41 млн. осіб (міське - до 27 млн. осіб, сільське - до 14 млн. осіб).

Аналіз змін у сучасній демографічній ситуації України дає змогу встановити її екстраординарний характер: для мирного часу властиві процеси, які характерні для воєнних років, зокрема скорочення демовідтворювального потенціалу.

Для виходу України з демографічної кризи необхідно проводити ряд заходів, спрямованих на підвищення народжуваності та зниження рівня смертності. Це, передусім, “демографізація” всіх напрямів соціально-економічної політики. Вона полягає у тому, щоб всі заходи такої політики (приватизація, податкова і житлова політика, соціальне забезпечення та ін.) були спрямовані на вирішення населенських проблем.

2 Статево-вікова структура населення

Наочне уявлення про статево-віковий склад населення України та її демографічну ситуацію дає статево-вікова піраміда (рис.5). На ній видно три демографічні катастрофи в Україні, що пов’язані із колективізацією і голодомором 30-40-х років, Другою світовою війною (а також відгомін цих катастроф у 60-70-их роках) та значне скорочення кількості населення у кінці XX століття.

Статево-вікова структура населення відбиває також співвідношення між віковими групами людей, зокрема чоловіків та жінок. Для населення України вона має неправильну форми, бо нижні вікові групи менш численні, ніж верхні. Це зумовлено звуженим типом відтворення населення у останні десятиліття. Більшість населення нашої країни становлять жінки – 53.7 %. Співвідношення між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше.

Але вже в середньому віці співвідношення поступово змінюється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок. Це пов’язано із тим, що у жінок більша тривалість життя, а пік смертності у чоловіків настає після 40 років, а жінок після 50 років, також на це впливають спосіб життя, умови праці. А ще відомо, що жіночий організм витриваліший, здатний витримувати більші стресові навантаження, ніж чоловічий.

Диспропорція між чоловіками і жінками у старшому віці посилюється ще й тим, що у ньому перебувають люди, які пережили Другу світову війну, а серед загиблих у ній переважали чоловіки.

Характерною рисою статево-вікової структури населення України є постійне збільшення частки людей старшого віку, вона вже переважає частку дітей (23.9% проти 18.1%). Такий процес називається “старінням” населення. Він особливо інтенсивний в останньому десятилітті.