рік продовжується найтриваліший в історії країни спад виробництва (в 2001 р. - 11%) з усіма його соціальними наслідками.
Сукупний розмір боргу сягнув 155 млрд. дол. (зовнішній - 132 млрд. дол., з яких близько 50 млрд. дол. становить просрочений борг держави перед банками), що в п'ять разів більше річного експорту. Щорічне зниження бюджетних витрат лише поглиблювало спад і посилювало соціальну напруженість. Характерно, що криза виникла при зовнішньо стабільних фінансових показниках - незмінний курс песо і фактично відсутність інфляції.
Аргентинську кризу, як правило, пояснюють жорсткою "прив'язкою" курса песо до долара і проблемою зовнішнього боргу. Її навіть використовують як аргумент проти політики сильної національной валюти і стабільного валютного курсу.
Однак насправді причини кризи полягають у непродуманій грошово-кредитній і бюджетній політиці, яка не враховувала специфіку потреб економіки країни і сліпо наслідувала стандартні вимоги МВФ (урізання непроцентних витрат, досягнення бездефіцитного бюджету здебільшого шляхом залучення займів, пріоритет виплати зовнішніх боргів). Цей курс не вирішив внутрішніх соціальніх та економічних проблем, призвів до кризи у фінансовій сфері, стабільність якої прагнули забезпечити. Таким чином, досвід Аргентини ще раз підтвердив давно відому істину - не буває сильних фінансів у країні зі слабкою економікою.
Привертає увагу подібність сценарію развитку кризи в Аргентині з російською ситуацією 1995-1998 рр. (фіксація курсу національної валюти, швидке зростання доходності боргових паперів і нарощування держборгу, розвиток фінансово-спекулятивного сектора при падінні золотовалютних резервів, зміна уряду). Саме тому аргентинські економісти закликають сьогодні використовувати післякризовий досвід Росії для виведення економіки з глухого кута.
Цей досвід, зокрема, підказує, що підтримання стабільного валютного курсу не є причиною кризи, а, навпаки, сприятиме зміцненню довіри інвесторів. Але це може дати позитивний результат лише за умови грамотної побудови бюджетної і грошово-кредитної політики, спрямованих, насамперед, на зростання внутрішнього виробництва, що забезпечить податкові надходження, необхідні для виходу з боргової кризи.
Очевидно тому нове керівництво, оголосивши про тимчасову заминку в обслуговуванні держборгу, спочатку заявило, що не має наміру девальвувати національну валюту песо і відмінювати прив'язку його до долара. Замість цього в країні планувалося ввести в обіг вже третю паралельну валюту (у вигляді облігацій "архентино") з "плаваючим" курсом, з допомогою якої передбачалося поступово витіснити фіксований песо з обігу і за рахунок цього попередити різку девальвацію національної валюти.
Однак в умовах триваючого в країні політичного та економічного хаосу, зростання цін і фактичного обезцінення національної грошової одиниці новий Президент Аргентини T. Дуальде не лише підтвердив дефолт, але й оголосив про девальвацію песо.
З 7 січня ц.р. в країні були введені два курси песо: "офіційний" - 1,4 песо за 1 долар США, який переважно використовуватиметься у зовнішній торгівлі, і "неофіційний", який визначає ринковий попит і пропозиції. У майбутньому планується повністю перейти до політики "плаваючого" курса. Крім того, в лютому 2002 року розпочалися переговори з МВФ про реструктуризацію зовнішнього боргу Аргентини і надання їй міжнародними фінансовими організаціями нових кредитів у розмірі 15-20 млрд. доларів. Одночасно з цим керівництво країни заявило про намір проводити протекціоністську політику щодо національного капіталу, ввести часткове регулювання цін, реалізувати масштабні соціальні проекти і суттєво підвищити мінімальну оплату праці.
Поки що не відомо, чи вдасться сумістити прагнення досягти фінансової стабілізації і пріоритетної підтримки вітчизняного виробництва, проведення структурних і соціальних реформ. Вдалося досягти компромісу у домовленостях з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями, а також у прийнятті зваженої економічної програми, від чого залежатиме здатність держави рефінансувати свій внутрішній борг і вирішити економічні проблеми країни.