Реферат на тему:
Агрокліматичні умови лісостепу
Зона Лісостепу простягається смугою понад 1 тис. км від Карпат до східних кордонів України. Загальна площа її становить понад 20,1 млн. га, або 33,6% території нашої держави. До неї входять Черкаська, Полтавська, Вінницька, Тернопільська, більша частина Хмельницької й Сумської, східні райони Львівської, Івано-Франківської й Чернівецької, південні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської, північні райони Кіровоградської, Одеської, Миколаївської та Харківської областей.
Порівняно м'яка зима, помірно вологе й тепле літо та родючі ґрунти створюють найсприятливіші на Україні умови для одержання високих і сталих урожаїв майже всіх тепло- і вологолюбивих культур.
У лісостепу сконцентровано 37,2% площі посіву зернових, 34,2 – озимої пшениці, 41 – ярого ячменю, 27,4 – кукурудзи, 81 – цукрових буряків, 35,5% овочевих культур. Крім того, значній площі займають кормові культури, які забезпечують кормами розвинуте м'ясо-молочне тваринництво, свинарство і птахівництво. Перетинаючи широкою смугою із заходу на схід територію республіки між Поліссям на півночі й Степом на півдні, зона відзначається неоднорідністю грунтово-кліматичних і погодних умов.
Життя рослин, їх ріст та розвиток відбуваються в результаті постійної взаємодії з довкіллям. Найінтенсивніше ці процеси проходять при наявності необхідних факторів у оптимальній кількості. Тому комплексне вивчення закономірностей росту, розвитку та формування врожаю сільськогосподарських культур у системі ґрунт–рослина–атмосфера можливі лише на підставі кількісної та якісної оцінки впливу метеорологічних умов. Найвища продуктивність посівів формується завжди при певному поєднанні метеорологічних елементів та оптимальних їх показників, що визначаються біологічними властивостями рослин.
При плануванні й проведенні заходів щодо дальшого розвитку та інтенсифікації сільського господарства необхідно враховувати агрокліматичні умови території. Це дасть змогу максимально використати природні ресурси та послабити вплив несприятливих метеорологічних умов на сільськогосподарські культури.
Сонячна енергія – незамінний обов'язковий екологічний фактор існування рослин і біосфери в цілому. У великому циклічному кругообігу головним джерелом енергії для біологічних і ґрунтових процесів є сонячна радіація. Вся поверхня Землі одержує за рік від Сонця, за приблизними оцінками 21*1020 Дж тепла. Основна частина цієї енергії витрачається на формування клімату та океанічних течій, турбулентний обмін між підстилаючими поверхнями й атмосферою, випаровування води з поверхні суші та океану, поглинання рослинним покривом. Зелені рослини в процесі фотосинтезу засвоюють тільки від 0,5 до 5% сонячної енергії.
Сонячна радіація є основним енергетичним ресурсом землі. Радіаційний фактор визначається припливом тепла від сонця і залежить від тривалості дня та висоти стояння сонця над горизонтом, а також від хмарності, прозорості атмосфери, стану земної поверхні. Сумарна радіація в зоні Лісостепу за рік становить 95–107 кКал на 1см2. Протягом року на території України полуденні висоти стояння сонця змінюються в широких межах: взимку від 250 на півночі до 230 на півдні, влітку відповідно від 600 до 680 на. Тривалість дня коливається відповідно взимку від 7,4 до 8,6 год., влітку – від 15,3 до 16,5.
Важливим показником радіаційного режиму є тривалість сонячного сяяння, тобто час, протягом якого прямі сонячні промені потрапляють на земну поверхню. За багаторічними спостереженнями загальна річна тривалість сонячного сяяння в зоні Лісостепу перевищує 2000 годин. При цьому взимку місячні суми становлять 15–30 %, а влітку – 60% можливої суми. Мінімальне значення цього показника спостерігається в грудні (33–45 год.). В січні цей період дещо подовжується, а у лютому він у два рази триваліший, ніж у грудні (55–70 год.). Починаючи з березня тривалість сонячного сяйва інтенсивно зростає і сягає 120–155 год., у квітні 160–170 год., травні – 240–260 год. У червні інтенсивність такого збільшення нижча через збільшення хмарності порівняно з травнем і перевищує останній усього на 10–30 год. Липень характеризується найвищим значеннями – 260–300 год. У послідуючі місяці тривалість сонячного сяйва зменшується і складає: в серпні 230–250 години, вересні 170–180 години, жовтні 100–140, листопаді 45–50 год.
Частина потоку сумарної радіації, яка використовується рослинами в процесі фотосинтезу, називається фотосинтетично активною радіацією (ФАР). Це вузька область спектру сонячної радіації із довжиною хвиль в межах від 0,38 до 0,71 мкм. Сумарна величина ФАР за період з температурами вище 5 і 10 °С складає відповідно 1600–1750 і 1460–1470 МДж/м2. Більшу її частину земна поверхня одержує у весняно-літній період. Така кількість сонячної радіації забезпечує вирощування багатьох основних сільськогосподарських культур. Виділяють ще фізіологічно активну радіацію (ФР) в інтервалі довжин хвиль 0,35–0,75 мкм. Її енергія є джерелом усіх фотохімічних процесів у рослинах і використовується як для фотосинтезу, так і для регуляції інших фотофізіологічних процесів.
Надходження ФАР у різних регіонах України неоднакове. Тому оцінювати роботу в рослинництві доцільніше за допомогою коефіцієнта корисної дії ФАР у посіві (скорочено ККД ФАР, або кФАР). Він показує, який відсоток ФАР фіксується в урожаї порівняно з кількістю, що надходить на поверхню посіву культури. ККД ФАР коливається в широких межах. У природних фітоценозах він становить 0,2–0,5 %, в агроценозах низької культури землеробства – 0,1–0,4, середньої – 0,5–1, високої 2,3–4,9 %, теоретично можливий – 8–12 %. Коефіцієнт використання сонячної радіації залежить від культури. Так, для цукрових буряків він рівний 1,94–2,0%, конюшини – 2,0–2,18, картоплі – 2,2–2,38, шпинату – 0,3–0,4, моркви – 0,8–1,0, льону – 3,5–3,61, люпину 4,5–4,7, озимої пшениці – 1,9–2,0 %. Доведено, що для накопичення органічної маси рослинами необхідна така кількість радіації, яка б перевищувала певне значення, що називається комплексаційною точкою. Для багатьох світлолюбних рослин,