Одним з основних напрямів реалізації аграрної політики в умовах переходу до ринкових відносин є створення законодавчої бази і забезпечення збалансованого поєднання державного регулювання розвитку економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємницької діяльності. При цьому важливого значення набуває постійна державна підтримка розвитку сільського господарства, здійснення соціально-економічного захисту вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, формування внутрішнього ринку продовольства, матеріальних ресурсів та робочої сили в контексті дотримання Уругвайської угоди про сільське господарство СОТ.

Важливою функцією держави є вдосконалення механізмів цінового регулювання, кредитно-фінансової системи і податкової політики, спрямованих на стимулювання розвитку агропромислового виробництва. Особливого значення набуває орієнтування державної інвестиційної політики на відновлення й розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва, а також посилення участі державних органів у розвитку інтеграційних, взаємозацікавлених процесів у виробництві та промисловій переробці сільськогосподарської продукції.

Визначальне місце належить державі в розвитку науково-технічного прогресу, формуванні й здійсненні науково–технічної політики в агропромисловій сфері, організації наукового, інформаційного та кадрового забезпечення всіх галузей агропромислового комплексу.

Крім того, вся державна аграрна політика значною мірою повинна фокусуватися в площині соціально-економічних змін, у відродженні й соціальному розвитку села, створенні повноцінного соціального життєвого середовища в сільській місцевості.

Аграрна реформа, яка проводиться в Україні, є складовою масштабнішого процесу – глибокої соціально–економічної та політичної трансформації українського суспільства, що об’єктивно зумовлює суперечливі тенденції її проведення. Стратегічні перспективи аграрної реформи залежать від того, які саме тенденції – позитивні чи негативні – переважать у кінцевому підсумку з урахуванням багатьох зовнішніх чинників.

Найпомітніший вплив на здійснення і результативність аграрної реформи в Україні мають такі чинники:

макроекономічні, що визначають поведінку (очікування, ініціатива) суб’єктів господарської діяльності в АПК та економіці у цілому;

інституційні, які включають формування нормативно–правової бази, розвиток ринків сільськогосподарської продукції, вдосконалення механізмів державного управління і розвиток недержавних інститутів регулювання АПК, формування нової системи ціннісних орієнтацій населення країни;

структурні, пов’язані з формуванням довгострокових пріоритетів соціально-економічного розвитку держави;

бюджетні, податкові, кредитно-фінансові, цінові та інші, що визначають ефективність ринкових регуляторів АПК;

зовнішньоекономічні, від яких залежить характер впливу зовнішнього середовища на розвиток аграрного сектора економіки;

екологічні, пов’язані із забезпеченням сталих умов землекористування;

соціальні, від яких залежать рівень підтримки заходів аграрної реформи на селі, ступінь підготовленості селян до опанування нових технологій виробництва та управління.

Аналіз механізмів і характеру впливу вказаних чинників на здійснення аграрної реформи дає змогу сформулювати можливі напрями та конкретні заходи з підвищення її результативності. Розглянемо вплив окремих із зазначених чинників на реформування аграрного виробництва Лісостепу України.

Зона Лісостепу відіграє надзвичайно важливу роль в аграрній економіці України. Площа сільськогосподарських угідь у даному регіоні становить близько 35% усіх сільськогосподарських угідь України. В 2002 році господарствами усіх категорій регіону було вироблено валової продукції сільського господарства на суму 25,2 млрд. грн., що становить 40,3% сільськогосподарської продукції, виробленої в Україні, у тому числі 71,2% цукрових буряків, 44,7% – картоплі, 41,1% – м’яса худоби та птиці, понад 39% – зерна і молока (табл. 1.1). Слід зазначити, що найсуттєвіший вплив на реформування аграрного сектора регіону мають структурні, бюджетні, податкові, кредитно–фінансові, екологічні та соціальні чинники.

1.1. Виробництво деяких видів сільськогосподарської продукції у зоні Лісостепу в 2000–2002 рр.

Структурні чинники. Здійснення структурних зрушень в аграрному секторі є важливою умовою досягнення позитивних змін. Останнім часом спостерігається активізація діяльності у галузі розробки та впровадження концепцій і державних програм розвитку пріоритетних секторів сіль господарського виробництва. Кабінет Міністрів України вже схвалив Програму «Зерно України 2001–2004», яка передбачає нарощування виробництва зерна до 35–40 млн. т, розширення посівних площ під цукрові буряки до 1–1,2 млн. га і, навпаки, скорочення їх під соняшником до 2,4 млн. га. Програма стабілізації та розвитку тваринництва на 2001–2004 роки передбачає, зокрема, повернення до державного замовлення, бюджетних дотацій тваринництву (в розмірі 100 млн. грн.) і розвитку селекції (61 млн. грн.).

Проте важливі галузі рослинництва, зокрема виробництво цукрових буряків і кормів, а також тваринництво загалом дотепер перебувають у занепаді. Без їх відродження не можна сподіватися на створення достатку продуктів харчування, насамперед тваринного походження. Навряд чи виправданою є надія на дрібні селянські господарства — вони повністю залежать від наявності кормів, молодняку птиці, поросят, що репродукуються великими господарствами, ведення в них селекції, ветеринарного обслуговування та ін. Однак великим підприємствам, які тепер перетворилися на комерційні структури корпоративного типу, вигідніше вирощувати високорентабельні культури (соняшник, кукурудзу на зерно), ніж займатися низькорентабельним і копітким тваринництвом.

Сільське господарство України деформоване в галузевому, міжгалузевому та функціональному аспектах, а також за структурою витрат виробництва. Частка матеріальних витрат зросла у 90-х роках майже на третину й досягла 64,1% порівняно з 49,4% у 1990 році. При цьому в структурі матеріальних витрат скоротилися витрати на насіння та садивний матеріал (від 13,7 до 11,5%), на корми (від 52,1 до 33,9%), на мінеральні добрива (від 9 до 6,6%). Водночас стрімко зросли витрати на нафтопродукти й паливо – від 5,8 до 19,4%, а також на електроенергію – від 1,4 до 5,4%.

Така структура витрат спричиняє прогресуючу втрату конкурентоспроможності сільгосппідприємств, оскільки зменшуються витрати на підвищення їхньої ефективності – за рахунок одноразових витрат, що становлять чисте споживання невідновлюваних ресурсів.

Деформованою залишається і галузева структура аграрного виробництва зони Лісостепу. Так, у структурі посівних площ регіону 54,5% становлять зернові, 11,9 – технічні культури (переважно цукрові буряки та соняшник), тоді як під кормовими культурами зайнято лише 25,5% посівних площ, що зумовлено занепадом