Ще деформованішою є структура виробництва у селянських (фермерських) господарствах зони Лісостепу. Станом на 1 січня 2003 року в областях Лісостепу було зареєстровано 9,9 тис. селянських (фермерських) господарств, у користуванні яких перебувало 680,6 тис. га сільгоспугідь. Середній розмір селянського (фермерського) господарства становить 64,5 га, при цьому найбільшими є господарства Харківської області (119,7 га), а найменшими – Чернівецької (13, 3 га).

У процесі реформування АПК склалася монокультурність селянських (фермерських) господарств, які спеціалізуються переважно на вирощуванні зернових, цукрових буряків і соняшнику: в 2001 році цими культурами було зайнято 79,9% усіх посівних площ; натомість тваринництвом, навіть для виробництва продукції для власних потреб, фермери переважно не займаються. Якщо говорити про структуру виробництва у фермерських господарствах окремих областей, то під зерновими культурами найбільші площі зайняті в Сумській (83,2% посівних площ) і Тернопільській (79,2%), під цукровими буряками – у Вінницькій (11,3%) і Чернівецькій (10,8%), під соняшником – у Харківській (16,9%) і Полтавській (11,1%) областях.

У ході аграрної реформи відбулося руйнування значної частини матеріально–технічної бази колишніх колгоспів і радгоспів (пізніше КСП). Порівняно з процесами деколективізації, наприклад, на східних землях Німеччини, в Чехії, Словаччині або Угорщині, де вона здійснювалася у формі послідовної реструктуризації колишніх кооперативів і державних господарств у підприємства ринкового типу, в Україні деколективізація пішла переважно шляхом елементарної руйнації КСП: під час трансформацій, за оцінками фахівців, було розкрадено або знищено 30–50% виробничого потенціалу сільгосппідприємств.

Таким чином, незважаючи на певні позитивні зрушення, структура сільськогосподарського виробництва залишається деформованою. Переважного розвитку набули лише окремі високорентабельні галузі рослинництва, тваринництво ж перебуває у занепаді. Частка матеріальних витрат у загальній структурі витрат сільськогосподарського виробництва зросла протягом 90-х років майже на третину, що спричиняє прогресуючу втрату конкурентоспроможності підприємств. У ході аграрної реформи зруйновано значну частину матеріально-технічної бази колишніх колективних і державних господарств.

Бюджетні чинники. В цьому підрозділі аналізуються окремі позитивні й негативні аспекти бюджетної політики, які нині визначають механізм регулювання сільськогосподарського виробництва. Протягом останніх років у даному напрямі вжито комплекс заходів, головними з яких є такі.

З 2001 року в законодавчому порядку встановлюються гарантовані обсяги бюджетних асигнувань, що виділяються АПК, у розмірі не менше 5% загальних видатків. Гарантується також спрямування всіх сум ПДВ від переробних підприємств за реалізовані молоко та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти виключно на виплати дотацій за продані переробним підприємствам м’ясо і молоко.

Державним бюджетом на 2001рік передбачалося виділити на потреби сільського господарства 2,39 млрд. грн. (табл. 1.2). Хоча субсидування може сприйматися як відхід від ринкових принципів регулювання, проте його існування на нинішньому етапі розвитку українського АПК можна виправдати принаймні двома обставинами. По–перше, практика інтенсивного субсидування аграрного виробництва є досить поширеною у світі. По–друге, субсидування – це своєрідний механізм компенсації українському аграрному сектору тих величезних втрат, яких було завдано протягом багатьох років внаслідок диспаритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію – без такої компенсації розвиток цивілізованих ринкових відносин в АПК України нереальний.

1.2. Видатки Державного бюджету України на 2001 – 2003 рр., виділені на потреби АПК

Привертає увагу обмеженість фінансової бази для розвитку інфраструктури села: у Державному бюджеті на 2001–2003 роки цільове фінансування відповідних витрат не передбачено. Кошти, що виділяються з бюджету на розвиток інфраструктури села (автомобільні дороги, засоби зв’язку, газифікація тощо) через профільні міністерства та відомства, як правило, не виокремлюються із загальних видатків на розвиток інфраструктури в Україні у цілому.

1.2. Видатки Державного бюджету України на 2001 – 2003 рр., виділені на потреби АПК (продовження)

Вкрай обмежене фінансування соціальної сфери села — закладів охорони здоров’я, культури, сприяння розвитку житлового будівництва тощо. На зазначені цілі в Державному бюджеті на 2003 рік заплановано лише 1,1% загального обсягу видатків на потреби АПК.

Загалом, на законодавчому рівні передбачено певні гарантії державної підтримки АПК. Однак реальні обсяги бюджетного фінансування не відповідають потребам напівзруйнованого аграрного сектора. Серед інших статей видатків на потреби АПК викликають занепокоєння дуже обмежені кошти на розвиток соціальної сфери села.

Податкові чинники. Протягом останніх років податкова політика щодо АПК помітно змінилася на краще: спрощено систему оподаткування; значно зменшено податковий тиск на сільгоспвиробників.

Запровадження єдиного фіксованого сільськогосподарського податку не тільки спростило систему оподаткування, але й зменшило загальне податкове навантаження на сільгоспвиробників – на 1,4 млрд. грн. у річному обчисленні, тобто практично в два рази. Нині рівень податків у сільському господарстві стосовно виручки сільгоспвиробників становить 7%, тоді як у промисловості – в 4–5 разів більше. Сільськогосподарські товаровиробники користуються пільгами зі сплати ПДВ, зокрема оподаткування за нульовою ставкою операцій із продажу переробним підприємствам молока та худоби.

Рівень сплати фіксованого податку досить високий. Так, станом на 1 січня 2003 року підприємствами зони Лісостепу було сплачено 87,8% нарахованої суми фіксованого податку за 2002 рік, при цьому підприємства Полтавської області розрахувалися перед бюджетом на 100%, Сумської – на 96,5, Чернівецької – на 92%. Найнижчий рівень сплати фіксованого податку характерний для Хмельницької (77,8%) і Тернопільської (78,6%) областей.

В Україні запроваджено мораторій на внесення до чинної системи оподаткування змін, спрямованих на підвищення податкового навантаження на сільгоспвиробників. Більше того, згідно із Законом “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 рр.” визначено режим пільгового оподаткування, який, крім названих вище, включає наступні пільги: а) звільнення від оподаткування фінансування наукових розробок для сільськогосподарського виробництва за умови їх впровадження; б) звільнення від ввізного мита та ПДВ комплектуючих виробів і запчастин для