Запровадження єдиного фіксованого сільськогосподарського податку, режиму пільгового оподаткування мало позитивний вплив на аграрний сектор економіки, суттєво знизило податкове навантаження на сільгоспвиробників. Отже, податкові чинники сприятливі для реформування АПК.

Кредитно–фінансові чинники. Головною метою державної політики у кредитно–фінансовій сфері є розв'язання проблеми некредитоспроможності українського села, створення умов для залучення банківських кредитів та інвестицій в аграрний сектор.

У 2000 році з АПК були зняті борги (недоїмка за бюджетними платежами) на суму 6,4 млрд. грн. Терміном на п'ять років реструктуризована й заборгованість реформованих господарств за спожиту електроенергію (1 млрд. грн.). За іншими даними, списані й реструктуризовані борги на суму близько 10 млрд. грн. У результаті цих заходів зросла кредитоспроможність сільгоспвиробників: у 2000 році вперше за останнє десятиліття повернуто 90% одержаних кредитів. За таких умов зменшуються кредитні ризики й знижується рівень кредитних ставок комерційних банків. Так, якщо у 2001 році середньозважена ставка комерційних банків за кредити, надані підприємствам агропромислового комплексу, становила 35%, то в січні 2002-го – вже 32%, а на початок 2003 року вона знизилася до 27%. Іншим важливим результатом вжитих заходів стало поліпшення системи розрахунків у цілому: різко скоротилися обсяги бартеру; практично він залишився лише в буряківництві. Становлення у 2000 році системи пільгового кредитування стало одним з найпотужніших позитивних чинників розвитку аграрного виробництва. В 2001–2002 роках з державного бюджету було виділено по 150 млн. грн. на компенсацію ставок кредитування комерційними банками сільгоспвиробників (у розмірі 70% поточної облікової ставки Національного банку України) і заготівельних організацій (50% облікової ставки НБУ).

Запровадження режиму пільгового кредитування суттєво збільшило обсяги кредитів комерційних банків, що надавалися підприємствам агропромислового комплексу. Якщо в 2000 році підприємствам АПК були надані кредити на суму 1,9 млрд. грн., (із них пільгових 818,5 млн. грн.), то у 2001-му було залучено близько 5,6 млрд. грн. кредитних ресурсів (із них пільгових кредитів на суму 2,8 млрд. грн.), а в 2002 році – близько 5,5 млрд. грн. (із них 2,2 млрд. пільгові кредити).

Найбільші обсяги пільгових кредитів у зоні Лісостепу з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь були надані підприємствам Київської (119,52 грн.) та Черкаської (109,49 грн.) областей, а найменші – підприємствам Хмельницької області (37,06 грн.).

Проте загалом обсяги пільгових кредитів є недостатніми, якщо врахувати фінансово-економічне становище, в якому знаходяться більшість реформованих господарств. Крім того, кредитні ресурси майже не надходять у тваринництво, де інвестиційні ресурси особливо потрібні для підвищення ефективності виробництва та організації переробки продукції.

Досягнуті протягом останніх років позитивні зрушення в АПК – часткове розв’язання боргових проблем, підвищення кредитоспроможності виробників, зменшення частки бартерних розрахунків, становлення системи пільгового кредитування — можна віднести до найважливіших позитивних чинників розвитку аграрного виробництва.

Однак проблема боргів комерційним структурам залишається нерозв’язаною, що загрожує банкрутством багатьом підприємствам; обсяги пільгового кредитування явно недостатні; система довгострокового кредитування перебуває лише на стадії становлення; інвестиційна діяльність так і не вийшла з кризового становища. Ці чинники стримують проведення аграрної реформи, обмежують її результативність.

Екологічні чинники. Останнім часом погіршується екологічний стан довкілля, землекористування не можна вважати задовільним. Ряд нерозв’язаних проблем, що становлять загрозу продовольчій безпеці України, потребують вжиття невідкладних заходів. Основні з цих проблем – високий рівень розораності земель, падіння родючості ґрунтів та порушення вимог сівозміни.

Сільськогосподарська освоєність земельних ресурсів України дуже висока – 72,2% загалом по країні (41 827 тис. га), а в Полтавській області цей показник перевищує 80%. Рівень розораності ґрунтів критично високий – 79% земель сільськогосподарського використання, або 56,7% загальної території країни. Такої високої розораності ґрунтів не має жодна європейська країна: середній показник держав ЄС – 25,6%; найрозвиненіших країн — 11,8%.

Близько третини ріллі розміщено на крутих схилах із малопродуктивними і деградованими ґрунтами. Через водну та вітрову ерозії, що вже охопили 80% площі сільгоспугідь, вони швидко стають неродючими. До цього призводить і значне зменшення останніми роками кількості внесених мінеральних і органічних добрив, що зумовило швидке зниження вмісту гумусу в ґрунті.

Через стрімкий спад родючості ґрунтів нині мільйони гектарів (орних, розташованих на крутих схилах, еродованих) угідь потрібно вивести зі складу орних земель — заліснити, перетворити на перелоги, пасовища, сіножаті, мисливські угіддя. Отже, постає проблема негайного скорочення площ орних земель. Проте її розв’язання ускладнюється тим, що земля вже приватизована.

Передача у власність селян еродованих, малородючих земель була принциповою помилкою — адже лише держава має технологічні ресурси для належного використання цих земель.

Протягом останніх років внаслідок безгосподарності, орієнтації на швидкий, короткостроковий результат у багатьох господарствах повністю ігнорувалися вимоги сівозміни. Під соняшником, який виснажує землю, посівні площі за останні десять років майже подвоїлися, особливо швидко зростаючи в селянських (фермерських) господарствах. Слід зазначити, що у багатьох зарубіжних країнах посіви цієї культури регламентують, зберігаючи родючість землі.

Загалом, екологічні чинники не сприяють проведенню аграрної реформи. Внаслідок помилок, допущених у її ході, й без того складні проблеми екології землекористування загострилися ще більше. Розораність ґрунтів досягла критичної межі, знижується їхня родючість, не виконуються елементарні вимоги сівозміни. Держава не приділяє належної уваги «розвитку технологій раціонального та екологічно безпечного землекористування» — одному із визначених 00Н базових принципів політики розвитку аграрної сфери на 2000–2015 роки.

Соціальні чинники визначають рівень підтримки заходів аграрної