Досвід багатьох країн показує, що у витратах на внутрішню підтримку зростає частка заходів “зеленого кошика”. За даними Секретаріату СОТ, все більше країн віддають перевагу цим заходам, які практично не впливають на розширення аграрного виробництва, проте сприяють поліпшенню умов функціонування аграрного сектора. Тому для України було б доцільним збільшувати фінансування саме зазначених заходів.

Що стосується експортних субсидій для сільськогосподарської продукції, то Україна не використовувала їх у минулому і взяла на себе зобов’язання не використовувати в майбутньому. Взагалі із більш як 140 держав–членів СОТ – лише 25 пов’язані зобов’язаннями по експортних субсидіях, що дають змогу законно використовувати їх до певного часу.

Відмінності умов вступу в СОТ між учасникам Уругвайського раунду і країнами, які приєдналися пізніше, найбільш очевидні в галузі пропозицій щодо доступу на ринок. Причина у тому, що Угода про сільське господарство не містить детального опису вимог до лібералізації тарифів для нових претендентів. Тому в практиці рівень тарифних пропозицій країн-претендентів по конкретних продуктах потрібно узгодити у ході двосторонніх переговорів із зацікавленими членами СОТ.

Реально на двосторонніх переговорах у претендентів нині набагато менше свободи у встановленні прийнятних для них тарифних ставок на стратегічні продукти – зернові, цукор, молочні продукти тощо. Таким чином, зобов’язання щодо доступу на ринок для нових членів стали більш обтяжливими, ніж для країн, які вжне є членами СОТ.

Україна на даний час узгодила з Робочою групою СОТ понад 95% тарифних позицій по сільськогосподарській продукції. Залишилися неузгодженими близько 20 запитів, що в основному стосуються Польщі. Крім того, одним з проблемних питань, яке ще залишається неузгодженим, є встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю.

Важливо, що для одержання членства у СОТ Україна повинна привести свою політику у відповідність з усіма без винятку умовами цієї організації. Тому вона має бути готовою до такої співпраці, насамперед щодо прискорення переходу до ринкової економіки та продовження інституційних реформ. Зокрема, це стосується створення умов для подальшого підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора.

Взагалі конкурентоспроможність є визначальним критерієм, що характеризує національну економіку і визначається нами через фактори ціноутворення, якості та ліквідності. Класично ці фактори розглядаються відносно чотирьох ієрархічних рівнів: держави, галузі, підприємства і товару. Розглянемо фактори конкурентоспроможності агарного сектора України.

Стосовно ліквідності, то її показники пов’язані з формуванням попиту та пропозиції на ринках сільськогосподарської продукції й визначаються через співвідношення між обсягами виробництва, споживання, імпорту та експорту.

Наприклад, ринок м’яса в Російській Федерації не сформований по пропозиції – внутрішнє споживання у 2000 році становило 2 млн. 221 тис. т, тоді як внутрішнє виробництво – 1 895 тис. т, тому Росія імпортувала 336 тис. т яловичини. Зважаючи на це, в останні роки українська яловичина традиційно експортується на цей ринок – у 2000 році експорт сягав 149 тис. т (20% вітчизняного виробництва) на суму близько180 млн. дол.. США.

У той же час ринок країн ЄС сформований за пропозицією майже по всій товарній номенклатурі сільськогосподарської та харчової продукції, за винятком насіння соняшнику. Так, рівень самозабезпеченості пшеницею в ЄС становить 115%, цукром – 113, яловичиною – 104, свининою – 107, тоді як насінням олійних – лише 12%. Тому конкурувати на цьому ринку при вступі у СОТ ми можемо виключно за рахунок ціни та якості.

Проблеми якості сільськогосподарської продукції мають інший порядок: це не тільки формування національних підходів до нових стандартів якості, але й розуміння якості сільськогосподарської продукції в контексті генетично модифікованих культур, що тісно пов’язано з менталітетом населення. Це також має зв’язок із проблемою споживання тваринницької продукції виробленої при основі стимуляторів росту. Наприклад, якщо у США та Канаді сільськогосподарську продукцію, вироблену із генетично модифікованих культур, вільно купують на ринку, то в Європейському Союзі існують побоювання щодо її негативного впливу на здоров’я, і продаж такої продукції заборонено.

Для України надзвичайно важлива і необхідна розробка нових стандартів якості на продовольчі товари, які відповідають вимогам СОТ, вдосконалення ветеринарно-санітарних та карантинних вимог, встановлення досить жорстких обмежень на імпорт трансгенної й інших видів продукції, заборонених до ввезення згідно з вітчизняним законодавством. Повинні бути чітко розмежовані харчові продукти, які виробляються природним шляхом без застосування хімічної обробки, змін у генній структурі, без хімічних домішок, що подовжують строк зберігання, поліпшують смакові якості, зовнішній вигляд тощо, від харчових продуктів, які вироблені із застосуванням усього цього. На нашу думку, реалізація такої концепції матиме як результат зростання конкурентоспроможності вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку та (що ще важливіше) спонукатимуть населення до вживання в їжу продуктів вищої якості.

Взагалі в умовах лібералізації світового продовольчого ринку необхідно посилити контроль за якістю імпортної продукції. Ця сфера регулювання повинна виходити на передній план у заходах щодо посилення захисту вітчизняних споживачів, внутрішнього ринку в цілому. Розв’язання цієї проблеми потребує збільшення обсягів фінансування, утримання й оснащення державних ветеринарних і карантинних служб. Важливо, що такі статті державного бюджету відповідно до Уругвайської угоди по сільському господарству належать до заходів “зеленого кошика” і не підлягають вимогам щодо скорочення.

Третім фактором конкурентоспроможності є ціна. Конкурентоспроможність української сільськогосподарської продукції за ціною зумовлюється порівняно низькою собівартістю її виробництва.