Важливу роль при збиранні врожаю відводилось також і граблям. Дерев'яні граблі селяни виготовляли з легкого і міцного дерева - ясеня, явора, а зубці з твердого дуба, глоду. Держак робили з рівної молодої ліщини.

Основним знаряддям молотьби був ціп. Він складався з грабового або букового бича і ліщинового держака, які з'єднувалися між собою.

На початку ХХ століття у багатих селян Бойківщини появилися молотарки ("машина","кірат"). Але основним знаряддям обмолоту був ціп.

Для очистки обмолоченого зерна від полови і сміття найчастіше використовувалась липова, яворова, або вербова лопатка-віялка.

У 20-х роках ХХ століття у селянських господаствах почали використовувати для віяння зернових саморобні дерев'яні млинки. Зерно мололи на муку і крупу на водних млинах, а також розмелювали його на борошно і на жорнах, які являли собою ручні млини. Часто-таки подрібнювали зерно на крупу. очищали від лушпиння, товкли пшеницю на кутю дерев'яною ступою. У деяких селах району товкли ступами насіння льону. З ростом матеріально-технічного озброєння села процент використання сільськогосподарського реманенту індивідуального характеру скоротився до мінімуму. Поряд з рослинництвом жителі нашого району ще з давніх-давен розвивали і тваринництво. Інвентарні книги XVII-XVIII століть свідчать про те, що наші далекі предки розводили корів, волів, коней, овець, свиней. Часто і натуральні податки селяни сплачували певною кількістю тварин або продукцією від них. Розводили також кролів, гусей, качок, індиків. Все ж у тваринництві переважало утримання великої рогатої худоби.

Із шкіри селяни виготовляли взуття, пояси, кінську збрую та інше, із рогів - сільнички, порохівниці, кушки для каменя до коси. Молочна худоба давала молоко.

Худобу випасали влітку - на толоках і гірських пасовищах, а в зимку і восени - на луках і полях, у громадському пасовищі. На ніч скотарі приганяли корів до дому.

Телят, бичків, волів, овець пастухи виганяли на літо на полонину. Проводи пастухів в полонину з чередами і отарами відбувалися в основному в другій половині травня.

Головним завданням пастухів на полонині було строжувати овець, телят від нападу вовків та ведмедів. Тому й ночували пастухи біля кошари в колибі, де завжди в ночі горів вогонь, так звана ватра. Із овечого молока вівчарі виготовляли будз (грудковий сир), бринзу-бриндзю. Із коров'ячого молока з давніх віків селяни в домашніх умовах виготовляли масло, сир. До речі, сир насолювали, накладали в великі бочки і так зберігали досить тривалий час. Сироватку використовівали як напій, що споживали з картоплею, а також поїли нею свиней і собак.

Зганяли худобу в осени з полонини поступово: спочатку волів і коней, які потрібні були в господарстві, а потім інших тварин. Зимувала худоба переважно у хлівах і доглядали за нею члени родини.

Тваринництво було і залишилося одною із провідних галузей сільського господарства. Допоміжними галузями в господарській діяльності жителів нашого району було городництво, бджільництво, рибальство, лісорозробки, торгівля, вироби з дерева, зі шкіри, металу, лозоплетіння, збирання лісових грибів та ягід і інших плодів.

Глибокі традиції має в нашому краї і мисливство. З глибини віків передавали з покоління в покоління наші предки і таємниці мистецької культури ткацтва.

Домашнє виробництво полотна згодом виділилося в окремий промисел і розвиток його проходив у двох формах - як домашнє і цехове виробництво.

Харчування жителів краю залежало від кліматичних, ісоричних, кільтурно-побутових умов. Головними продуктами харчування були картопля, капусиа, часник, цибуля, петрушка, морква, ячмінна крупа, горох, біб, житнє і кукурудзяне борошно.

Бідне селянське борошно використовувалось лиш на Великдень і великі свята.

І. Я. Франко писав, що найбідніший селянин з долин, напевно, не мінявся б на життя прикарпатського бойка, який половину року живе самою картоплею, а другу половину лише самим вівсом без переміни.

Після закінчення польових робіт і взимку заможні селяни їли три рази на день, а бідні тільки снідали і вечеряли. Основне місце в харчовому раціоні належало мучним, круп'яним і овочевим стравам. Щоденним хлібом бойків був пісний корж "ощипок".

Улюбленою стравою населення району були і залишилися вареники (пироги) з житнього, пшеничного, ячмінного чи навіть вівсяного борошна, які наповнювали вареною картоплею, чорницями влітку.

З прісного тіста в селах варили паленички, затірку, які їли з кип'яченим молоком. Поширеною була і каша - страва з круп. З овочів важливе місце в харчуванні жителів краю посідала картопля (бульба) та страви з неї: треники - тертюхи, ліниві пироги. Молоко часто було приправою для каші, картоплі. М'ясні страви в минулому вживали в обмеженій кількості - лише на на великі релігійні та сімейні свята. Компоти, чай не мали широкого поширення через високу ціну на цукор. З алкогольних напоїв найбільшвживаною була горілка.

Ісотрично-економічні, науково-технічні умови значно змінили життя та побут селян краю, але глибокі традиції далеких століть у великій мірі залишились і досі. Вони не підвладні часові.

СКАРБИ НАРОДУ

АНГЕЛІВСЬКА ДОМНИЦЯ

Тут, на лівому березі бистроплинної річки Лімниці, неподалік села Ясеня, розкинулось мальовниче урочище Ангелів. Переходимо по підвісному містку річку і потрапляємо в цей чарівний куточок Рожнятівщини, де око милує карпатська краса, де співає не тільки дзвінкоголосе птаство, але й душа людини.

Століття стерли з лиця древні споруди промислової слави Ангелова. І лише доменна піч постаріла, почорніла і поруйнована часом нагадує всім, хто сюди завітає, про гутну справу в районі. Колись,