на початку минулого століття, тут була лише лісничівка. З 1810 по 1812 роки почалося заселення цього місця колоністами та гірниками. Спершу була збудована піч, потім інші високі будинки. Під будову та городи працівників зоваду було виділено 300 моргів землі. Вартість заводу на той час становила 252 000 гульденів, або одну четверту мільойона ринських. В 1813 році на гуті працював 81 чоловік: одні в копальнях, інші при конях і волах, а також на допоміжних роботах. Охороняли поселення 80 солдатів і 2 офіцери. Ця гута була єдиним в той час в Галичині підприємством по виплавці заліза, яке було засноване українцем - Львівським єпископом Ангеловичем. Звідси і пішла назва поселення Ангелів.
Після смерті Ангеловича в 1814 році це підприємство працювало тільки короткий час. коли ж стало ясно, що все ж таки залізна руда, яку тут добувають, не годиться для виплавки високоякісного заліза, наслідник Ангеловича митрополит Левицький наказав в 1818 році закрити виробництво.
Що ж являла собою Ангелівська домниця на той час? Перш за все треба зазначити, що вона належала до греко-католицької консисторії у Львові. Мала 12 шахт, одну велику піч, дві гамарні, кузню для виробництва цвяхів. На той час на галицьких землях було 15 подібних доменних печей. Деякі історики того часу твердили, що тоді Галичина виплавляла більше заліза, ніж така держава, як Португалія.
Цікаво знати, що гута по виплавці заліза була в той час також і в Вільхівці і знаходилась у віданні графа Скарбка. Вона мала 12 шахт і одну велику піч. Це були звичайні шахтові печі, де виплавляли залізо деревним вугіллям. Спершу біля цих печей були приспособлені ковальські міхи, які забезпечували безперервними потоками повітря в доменну піч. Ці міхи рухали люди або тварини. Пізніше їх приводила в рух вода.
Звичайно, після закриття Ангелівської доменної печі гутівництво розвивалося в нашому краї і далі. про це є відповідні статистичні звіти, історичні джерела. А от про виробництво заліза в нашому краї в попередньому столітті ми не знаємо нічого. Адже лише в 1808 році австрійський уряд почав статистичний опис краю, багато актів почало друкуватися і збереглося до нашого часу.
За передбаченням одного з тодішніх науковців запасу залізної руди в Карпатах могло вистачити на кілька сотень років. Та все ж ми, нащадки, щасливі і тим, що збережено до нашого часу, що не зітрено ні війнами, ні пожежами, ні дощами, ні зливами, щ залишился для нас наріжними каменями цивілізації минулого.
ЖИВЕЦЬ - У ПІДЛЮТІМ
Мінеральні джерела в Підлютім, а назва урочища походить від гори Лютої, під якою воно знаходиться, відомо з давніх давен. Але особливу увагу на них звернув на початку нашого століття Львівський єпископ Сівьвестр Сембратович, який був вибудував тут прекрасну кедрову палату для свого літнього відпочинку і для гостей, які приїжджали до нього зі Льовова, Стрия, Рожнятова та інших міст і околиць.
Але в роки першої світової війни, коли російська армія під командуванням генерала Брусилова вела нищівні бої з цісарською армією в Карпатах, кедрову палату в Підлютім було сильно зруйновано. І вона вже не була придатною для проживання і відпочинку.
Згодом митрополит Андрей Шептицький відбудував власним коштом будівлі для відпочинку та інші споруди. До Підлютого було прокадено вузькоколійку.
Воду мінеральних джерел було спрямовано у три басейни, які одержали символічні назви: Андрей, Сильвестр, Тит. З часом курорт у Підлютім набув величезної слави і став приваблювати до себе багатьох людей з недугами і просто тих, хто хотів приємно і ціуаво відпочити в Карпатах. Хворі могли тут вилікувати ревматизм, запалення суглобів і м'язів, жіночі статеві органи, нервові хвороби, а також туберкульоз кісток і малокрів'я. Місцеві джерельні води легко солені, з домішками вуглеводню, йоду, вуглекислоти, використовували для купелів і пили. Вода наближається за своїм мінеральним вмістом до вод Трускавця.
У двох будинках було у той час 50 кімнат і 14 лазничок.. У 1925 році на оздоровленні в Підлютім знаходилось 83 курортники. Окрім лікування вони займалися спортом: грали в тейніс та інші ігри. До їхніх послуг був також бальний зал, читальна, телефон. Для курортиників адміністрація організовувала цікаві заходи, а саме мандрівки на карпатські вершини Грофу, Ігровець, Високу, Попадю, а також купання і відпочинок на річках Лімниця і Молодій.
Підлюте було улюбленим міскем відпочинку і для Андрея Шептицького. Старожили розповідають, що тут був досить цікавий музей, який в роки другої світової війни було перенесено до Рожнятова, а часом знищено окупантами. Однак автору цих рядків не вдалося нічого довідатися про цей музей ні в архівах, ні в періодичній пресі.
У радянський час місце для відпочинку у Підлютім облюьували собі партійно-номенклатурна верхівка з Івано-Франківська, Києва і навіть Мосткви, куди простим жителям району входити було заборонено. У 70-х роках наошго століття курорт у Підлютім став дачею тодішнього Голови Президії Верховної Ради СРСР М. В. Підгорного. Після виходу його на пенсію дачу хтось підпалив. Відбудовано було дачу лише в кінці 80-х років. Але поніжитись в її палатах не встиг уже ніхто з комуністично-партійних лідерів - почалися процеси розпаду Союзу і Національно-визвольного руху та боротьби за українську державність. Зараз ця екзотична споруда по суті пустує.
З Підлютого в Перегінське транспортує автоцестернами мінеральну воду народне підприємство "Підгір'я". Думається, що в недалекому майбутньому курорт в Підлютому, що на лівому березі Лімниці, неподалік Осмолоди,