До початку юри відносяться потужні вулканічні виливи і виверження основної (базальтової) магми, найбільше поширені у Південній Африці, але ще зустрічаються і на заході Північної Африки. До цього ж часу (кінець юри) відноситься оформлення сучасних контурів Африки, пов'язане з опусканням по розривах дна Індійського й Атлантичного океанів і утворенням системи периокеанічних прогинів, що містять значні поклади нафти і газу (Нігерія, Габон, Ангола й ін.). Мадагаскар відокремився від континенту наприкінці палеозою. У цей же час відбувається інтенсивне занурення сучасного узбережжя Тунісу, Лівії з утворенням покладів нафти у крейдових і еоценових відкладах. У середині і кінці крейди значна трансгресія охопила Сахарську плиту: виникли морські протоки, що з'єднали Середземне море з Гвінейською затокою і проіснували до середини еоцену.

Африка має великі запаси залізних руд (загальні запаси оцінюються приблизно у 16-23 млрд. т), марганцевих руд (близько 400 млн. т), хромітів (500-700 млн. т), бокситів (3,3 млрд. т), міді (достовірні і ймовірні запаси близько 48 млн. т), кобальту (0,5 млн. т), фосфоритів (26 млрд. т), олова, сурми, літію, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80% сумарного видобутку), платини і платиноїдів (близько 60% видобутку), алмазів (98% видобутку). Після 2-ї світової війни на території Африки (переважно в Алжирі, Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6 млрд. т) і природного газу.

Клімат Африки визначається положенням більшої її частини між тропіками і характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації (180-200 ккал/см2 на рік). Відповідно, більша частина Африки має високі температури і тому вважається найжаркішим материком. На північному узбережжі Гвінейської затоки і в западині Конго середні температури протягом року 25-26°C. Середні літні температури найбільш високі на півночі Судану, у Сахарі (30-32°C; у західній частині до 38°C); у Ель-Азізії (Лівія) спостерігався максимум температури на Землі 58°C. У субтропічних широтах влітку від 16 до 22°C. Середні зимові температури під 20° пн. і пд.ш. 16°C; у субтропіках близько 10°C. Теплі течії Мозамбікського і Голкового мису, що омивають східні береги Африки на південь від екватора, підвищують і вирівнюють температури узбережжя; Канарська і Бенгальська холодні течії знижують температури і підсилюють посушливість західних берегів Африки у тропіках.

У Північній півкулі континентальність клімату Африки дуже велика через великі розміри суші і близькість Азії. У Південній півкулі багато опадів випадає на навітряних схилах Драконових гір і Мадагаскару. Основний циркуляційний процес над Африкою - перенесення тропічного повітря пасатами, що відтікають від поясів високого тиску в тропіках до екваторіальної балки низького атмосферного тиску, де панують західні вітри. Пасатна циркуляція над материком ускладнюється мусонною, котра особливо яскраво виявляється на північному узбережжі Гвінейської затоки і над східною окраїною Африки. Влітку у Північній півкулі екваторіальна смуга західних вітрів лежить між 5° і 18°пн. ш., у зв'язку з чим на північному узбережжі Гвінейської затоки, у Судані і на західних схилах Ефіопського нагір'я випадає велика кількість річних опадів.

Над північно-західною Африкою встановлюється високий тиск відрога Азорського максимуму, від якого відтікає морське тропічне повітря, що швидко прогрівається і не дає опадів на узбережжі Середземного моря і в Сахарі, де формується Сахарський мінімум. Уздовж західного узбережжя дмуть вітри зі східної периферії Азорського максимуму. Через охолодження повітря над Канарською течією і низьке положення пасатної інверсії на узбережжя Сахари дощів майже не випадає. Основне джерело убогого зволоження - приховане зволоження туманами і росами. У північно-східній Африці від 5° пд.ш. уздовж низинного узбережжя півострова Сомалі дме південно-західний мусон, що спрямовується в Індію. Дощі випадають тільки у внутрішніх гірських районах півострова. У Східній Африці на південь від екватора також випадає дуже мало опадів, тому що вологі вітри, що надходять із західної периферії Південно-Індійського океанічного максимуму, дмуть в основному паралельно до берега і дають опади лише на навітряних схилах плоскогір'я.

У його внутрішніх районах сухо, тому що в Сахарський мінімум перетікає континентальне тропічне повітря з Південно-Африканського максимуму, що встановлюється взимку у Південній півкулі над Південною Африкою у тропічних широтах. Над Сахарою тиск підвищується (Сахарський максимум), сухо; уздовж Атлантичного узбережжя зберігається несприятлива для випадання опадів циркуляція. На східні схили хребта Етбай і Ефіопського нагір'я убогі опади з Червоного моря приносять північно-східні вітри, що відтікають від зимового максимуму, що знаходиться над Аравійським півостровом. У Східній Африці на південь від 5° пд.ш. опади випадають переважно на східних схилах плоскогір'я, а також у його західних гористих районах, де зустрічаються мусонні потоки з Індійського й Атлантичного океанів. У Південній Африці пасати з Індійського океану приносять рясні опади на східні схили Мадагаскару і Драконові гори аж до субтропічних широт.

Уздовж західної окраїни Південної Африки від 6° пд.ш. до субтропіків діє антициклональна циркуляція східної периферії Південно-Атлантичного максимуму, особливо стійка в тропічних широтах, де зберігається виняткова посушливість. За сезонними особливостями циркуляції, температури і випадання опадів на узбережжя Гвінейської затоки і в западині Конго виділяється постійно вологий і жаркий екваторіальний тип клімату (5-7° пн. ш. до 2-3° пд.ш.). Тут знаходиться найвологіше місце Африки - Дебунджа (біля підніжжя гори Камерун, 9655 мм у рік); в інших районах випадає не менше 1500 мм. На