У Сахарі кількість опадів зменшується до 100 мм і менше на рік; Східна Сахара - найсухіший район Африки (10-20 мм опадів на рік). Уздовж західного узбережжя клімат океанічний пустельний з високою відносною вологістю повітря. У Південній півкулі в тропічному поясі три сектори: на заході - океанічний пустельний, у центрі - континентальний помірно посушливий і посушливий, на сході - морський пасатний з літнім максимумом опадів. Окраїни Африки лежать у субтропічних кліматичних поясах. На півночі Африки клімат середземноморський: на навітряних схилах Атласу - типовий, у його внутрішніх районах і на узбережжі Лівії та ПАР - напівпустельний і пустельний. У Південній Африці типово середземноморський клімат, спостерігається на південно-західних навітряних схилах Капських гір, мусонний субтропічний з літнім максимумом опадів - на південно-східній окраїні; у внутрішніх районах - напівпустельний і пустельний.

Внутрішні води

Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5390 км'), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річкова мережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж східної піднесеної частини Африки, у зв'язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5% площі Африки, басейну Індійського океану 18,48%, басейну Середземного моря 14,88%. Стік здійснюється в основному п'ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км3) поступається лише Амазонці, а Ніл - найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5% площі Африки. У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в які стікали стародавні ріки.

Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), у Чадській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважно дощове. Ґрунтове живлення переважає у напівпустелях і пустелях. Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар стоку (1000-1500 мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500-600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм . Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважно влітку і восени. Взимку стік переважає на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі Африки має епізодичний стік.

В Африці виділяють ріки таких типів:1 - екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним стоком; 2 - суданський (найбільш поширений) з перевагою дощового живлення і літнього й осіннього стоків; 3 - сахарський, до якого належать тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами); 4 - середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку. Усі великі ріки Африки - транзитні, мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Озеро Танганьїка - друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км2) - друге після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, - найбільше на Ефіопському нагір'ї.

В аридних областях Африки переважають реліктові озера внутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). У північно-західній частині Сахари і в Атласі тимчасові солоні озера називаються шоттами, або себхами. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африці накопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапняках системи Карру. За потенційними запасами гідроенергії (700 млн. квт, близько 20% світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басейни Конго (390 млн. квт) і Замбезі (137 млн. квт), але використовується менше 1%. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземні води.

Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюваних площ і зосереджені переважно у долинах Нілу (ПАР, Судан), Нігеру (Малі) і в ПАР. Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьох ділянок русл.

Ґрунти

Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти. З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистими конкреціями й