Середній вік мешканця України -36,5 років, але водночас вік міського жителя становить 34,8, а селянина – 39,8 років. Наймолодше населення у Закарпатській області – 32,3 років, найстаріше – у Вінницькій – 38,9. Середній вік мешканця Одещини – 35,9 років.

Важливу роль у природному відтворні населення відіграє саме характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в нашій країні на сучасному етапі розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.

Важливим фактором подальшого економічного та соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими групами населення – до працездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиріччя показує істотне зменшення чисельності та питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності країни. Дещо зменшується чисельність та питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок – 16-54 роки ). Чисельність населення країни у віці, старшому за працездатний, постійно зростає. Все це свідчить про старіння населення.

Населення є джерелом ресурсів праці. Трудові ресурси- це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоровя, освіту,професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно-корисною діяльністю. До трудових ресурсів України , належить працездатне населення у працездатному віці. На сьогоднішній день нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня – 55 років для жінок, 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів налнжать пенсіонери, зайняті у виробництві, а також підлітки віком 14 – 15 років, які з різних причин працюють у сфері матеріального виробництва або у сфері послуг.

Для характеристики населення країни і його змін велике зна-

чення має показник розміщення населення по території країни

( по районах, областях).

Просторове розміщення населення характеризує такий по-

казник як густота населення.

Густота населення – це кількість жителів на 1км2 території.

Що стосується України , то вона належить до країн з високою щільністю населення. Густота населення в країні становить 83 чол. на км. кв. Розміщення населення по території певною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва та природно-ресурсного потенціалу.

Найменша щільнісь населення характерна для Українського Полісся та півдня. Тут вона становить менше 60 чолю на км.кв. Все це обумовлено певними природними особливостями цієї території. Найвища густота населення на сході країни, де вона перевищує 130 чол. на 1 км.кв., а в донецькій області сягає 190 чол. на км.кв. Висока щільність характерна і для західних областей. Зазначені особливості розміщення населення в Україні є значною мірою результатом регіональних особливостей динаміки його чисельності, що склалася в результаті відмінностей природного руху та еміграційних процесів.

Система розселення населення – це територіально цілісні і функціонально взаємопов’язані сукупності поселення. Для характеристики розміщення населення використовують поняття “розселення”. Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення є соціально-економічні, природні і демографічні.

За ступенем розвитку і територіальним охопленням системи розселення поділяються на :

локальні системи, які охоплюють відносно невелику територію (в Україні це може бути область).Центром локальної системи є найбільше функціональне місто.

Регіональні системи, які розміщуються на досить великих територіях. В Україні вони включають населення кількох областей.

Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає в разі зрощування кількох міських агломерацій.

Міське населення. Містом вважають населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а населення переважно складається переважно з робітників, службовців та членів їх сімей.

За кількістю жителів міста поділяються на :

-малі (до 50 тисяч);

-середні (50 -100 тисяч );

-великі (100-500 тисяч );

-дуже великі (500- 1000 ) ;

-міста мільйонери.

В малих містах проживає 31,3 % міських жителів, в середніх – 11%, в містах мільйонерах – 21,6 %. Кількість міського населення в регіонах України неоднакова. Так, в Донецькій області 90 % населення проживає в містах, в Львівській – 61 %.

Сільське населення. На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальним. Чисельність сільського населення постійно зменшується. В 1913 році його частка становила 81 % , а в 2000 - 32 %. Сільське населення переважає у Вінницькій (53 % ), Закарпатській ( 61 % ) ; найменша частка сільського населення в Донецькій ( 10 % ), Луганській ( 14 % ) областях. Зараз в Україні налічується 28775 сіл. За кількістю жителів села поділяються на :

малі (до 500 чол.) – 57,7 % ;

середні (500 – 1000 чол. ) – 22,4 % ;

великі ( понад 1000 чол. ). – 19,9 % .

Переважна більшість населення проживає у великих і середніх селах. Половина малих сіл країни знелюднена. На сучасному етапі в селах залишаються на постійне помешкання люди старшого віку.

Сільське розселення зазнало змін через хибну аграрну політику, а також важкі умови життя та важка праця. Відсталість сфери послуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді не лише з села, а й за межі країни, що призвело до знелюднення українського села.

Сільське розселення може якісно відродитися лише на основі докорінної зміни виробничих відносин на селі і приватизації землі.

Міграція населення та її види. Міграція – це переміщення населення з постійного місця проживання, пов’язане з перетином певних меж. Більшість мігрантів – це економічно активне населення та населення молодих вікових груп, що мають середню та вищу