Шеарівці
Шепарівці розташовані на лівому березі повноводної ріки Прут , яка обливає село з південно-західної до південно-східної частини протягом п’яти кілометрів. Село колись називалось Шопарівці, а пізніше Шепарівці. Загальна площа села з прилеглими до нього землями становить близько 1000 гектарів.
Шепарівці розташовані на рівнинній місцевості, через село пролягає асфальтова дорога, яка сполучає Коломию з обласним центром, а також Надвірною, Яремчею і Закарпаттям.
У центрі села на роздоріжжі 1980 р. побудовано пост ДАІ. Село межує з Кийдачем, Товмачиком, Раківчиком і колишніми німецькими поселеннями Багінебергом і Розенгеком (тепер це територія Коломиї).
Десь до другої половини 19 ст. через село тягнулась залізниця, яка сполучала Коломию з потужним млином, що належав євреєві Гольберту. Там була невеличка залізнична станція.
Через село в 14-15 століттях пролягав чумацький шлях, який сполучав південні області України з солеварнями Княждвора, Бані, а також Делятина. Трошки вище млина на Пруті був дерев’яний міст, через який переходили до Княждвора. Його зруйнували під час Першої світової війни австрійські вояки, залишки насипів дороги збереглися до наших днів.
В архівних документах 13-14 століть згадується, що на початку села, там, де пролягає дорога до сир заводу, була збудована цегельня. За цегельнею розташувалась корчма із заїжджим двором, тут була велика шопа, через болотисту місцевість обкопана глибокими ровами
До цієї шопи подорожні заганяли коней та волів і там ночували “Ночував там, де шопа і рівці”,-- говорили вони зустрічним.
Звідси пішла назва село Шепарівці яка згадується в літописі 1390р. Є також згадки про те, що через село проходили козацькі загони під проводом Семена Височана, які зруйнували Пнівський замок поблизу Надвірної та штурмували Отинійську фортецю. На краю дубового лісу, який починається в селі і сполучається з карпатським масивом лісів є чотири кургани. Літописці згадують, що тут відбулася велика битва з татаро-монгольськими завойовниками десь близько 1620р. У цьому лісі фашистські загарбники в 1941-42 рр. розстріляли понад десять тисяч євреїв, поляків та українців. За свідченням очевидців, німці обгородили дротом, розстріляли і спалили тут також 50 українських патріотів. На цьому місці 1994р. поставлено високий хрест, на плитах викарбувано імена розстріляних. Місце розстрілу євреїв – це чотири ями, які заросли чагарником і ніяк не позначені. Лише біля дороги, що веде до Івано-Франківська (приблизно за кілометр від місця розстрілу) за часів радянської влади, 1970р. встановлено пам’ятний знак „ Жертвам фашизму”.
Село має декілька кутків-- Грималівку, де зберігся дотепер єврейський млин Гольберта – Гріма. Трохи вище млина брала початок повноводна малинівка, яка протікала через село. В центрі села, біля дороги до млина, на честь скасування панщини 1848р. було збудовано капличку. Другу капличку спорудив мешканець села Федір Гальчук біля церкви 1912р. обидві каплички завалили місцеві комуністи 1970р. 1980р. викрадено останній дзвін, який 1910р. пожертвувала для церкви Розалія Моклюк. У центрі села, біля повороту на Івано-Франківськ, 1951р. за ініціативою голови колгоспу Івана Мотрука встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку.
Води малинівки обертали водяні турбіни млинів Гольберта – Гріми і Бітлера, дятьківецьких пивзаводу і паперової фабрики. Через чиї угіддя протікала млинівка, той молов у млинах безплатно і без черги. На куту Заріччя біля дерев’яного моста, який зберігся до сьогодні, є рівнина, де здавна збирався народ. Тут купалися в млинівці, фестини, маївки, петрування. На згадку про це тут стоїть високий дубовий хрест, біля нього росте смерека. Тепер Шепарівці мають 20 вулиць, які носять різні назви Т.Шевченко, Січових стрільців, І.Франка, В.Стуса, В.Стефаника, О.Кобилянської. Під час першої світової війни Княж двірський хребет та лісові масиви були опорою австрійських військ перед наступом армії царської Росії, бо внизу була повновода ріка Прут. У Шепарівському лісі стояла російська армія. Згідно переказами Княждвірських і Шепарівських селян у ній служив унтер-офіцером В.Чапаєв який пив воду з криниці Федора Терещука. Під його командуванням російське військо вплав перебралось через Прут і вигнало австрійців з вигідного плацдарму. Щось подібне було і під час Другої світової війни, коли в Шепарівському лісі була радянська армія, а за Прутом в горах – Мадяри. Під час Першої світової війни село не було зруйноване, оскільки тут близько п’яти місяців стояв фронт і люди були виселені за Коломию. Багато односельців служили в австрійській армії, а після її розпаду 1916-17років вони перейшли до куренів січових стрільців, а згодом в УГА. Серед них унтер-офіцер Василь Стефанюк (Василь Рузин), капрал Юрій Туринський, а також Ілько Гуралюк, Дмитро Грицьків, Ярослав Завадовський – син учителя сільської школи, який загинув під горою Маківкою.
Згідно з шематизмами Станіславської єпархії 1925р. у Шепарівцях було 1050,1935р. – 1070 українців греко-католиків. Були дві родини польського походження, п’ять родин євреїв, які мали склепи (каплиці). Єврей Лейзор, який мешкав у центрі села, був добрим ковалем. У нього навчилися ковальської справи Микола Терпелюк, Яків Березовський. Бідні сільські люди працювали в млинах, на пивзаводі, на пилорамі в Дятьківцях та паперовій фабриці. Євреї допомагали малоземельним селянам. У селі були бондарі – Федір Терещук і Дмитро Семи, кравець Іван Пасічний. Тепер ці промисли у нас занепали.
Згідно з архівними документами, за Польщі в селі було 150 будинків, майже 300 моргів орної землі, 70 коней. Населення в основному займалося землеробством, тільки Микола Терпелюк був добрий коваль і столяр, до того ж музикант. Він власноруч виготовив скрипку. Про якісь
