планети; морська вода — найпоширеніша на Землі речовина.

Вода виконує дуже важливі екологічні функції:

1) це головна складова частина всіх живих організмів (тіло людини,

наприклад, на 70 % складається з води, а деякі організми, такі, як медуза

чи огірок, містять у собі від 98 до 99 % води);

2) основний механізм здійснення взаємозв'язків усіх процесів у

екосистемах (обмін речовин, тепла, ріст біомаси);

3) головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологічних

циклів;

4) води Світового океану є основним кліматоутворюючим фактором,

основним акумулятором сонячної енергії і «кухнею» погоди для всієї планети;

5) один із найважливіших видів мінеральної сировини, головний природний

ресурс споживання людства (людство використовує її в тисячу разів більше,

ніж нафти чи вугілля).

Величезну роль відіграє гідросфера в формуванні поверхні Землі, її

ландшафтів, у розвитку екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід,

ерозії, карсту тощо), в переносі хімічних речовин, забруднювачів довкілля.

Для багатьох організмів вода є середовищем їхнього життя. Хімічний

склад морської води дуже схожий на склад людської крові — містить ті ж

хімічні елементи й приблизно в тих же пропорціях. Це — один з доказів того,

що предки людей, як і інших ссавців, колись жили в морі.

Солоність океанічних вод становить 35 0/00 (тобто в 1 л океанічної води

міститься 35 г солей). Найсолоніша вода в Мертвому морі — 2600/00 (людина

вільно лежить на поверхні цієї води, не занурюючись в неї), у Чорному морі—

18 0/00, Азовському — 12 0/00.

Хімічний склад підземних вод дуже різноманітний. За мінералізацією вони

змінюються від прісних, що використовуються для пиття й водопостачання, до

мінералізованих і навіть до ропи з солоністю 6000/00 ; деякі мінералізовані

підземні води мають лікувальні властивості.

Основним джерелом водопостачання для людства є річковий стік. Перше

місце за цим показником посідає Бразилія з її гігантською повноводою річкою

Амазонкою. Річковий стік України складає в середньому 83,5 млрд м3, а в

посушливі роки змен- шується до 48,8 млрд м3. Він розподіляється по

території нашої держави нерівномірно: 70 % стоку припадає на Південно-

Західний економічний район, де мешкає лише 40 % населення. А на Донецько-

Придніпровський і Південний економічні райони, де живе 60 % населення й

зосереджені найбільш водоємні галузі народного господарства, припадає лише

ЗО % стоку. В зв'язку з цим у багатьох районах півдня України відчувається

гострий дефіцит води, для ліквідації якого доводиться перекидати воду

каналами, будувати водосховища тощо.

Головним постачальником води для України є Дніпро. Іншими річками, що

забезпечують потреби у воді, є Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та

ін. Стан води й повноводдя цих водних артерій залежать головним чином від

стану їх приток — малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис.

Вони мають величезне значення — досить згадати, що 90 % населених пунктів

республіки розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою

водою. А проте стан малих річок України викликає сьогодні велику тривогу.

Понад 20 тис. їх вже зникло, пересохло. Це невідворотно веде до деградації

великих річок, тому проблема їх збереження й оздоровлення — одна з

найгостріших для нашої молодої держави.

Підземні води України мають не менше значення для забезпечення водою

населення. Досить зазначити, що близько 70 % населення сіл і селищ міського

типу задовольняє свої потреби в питній воді за рахунок ґрунтових вод

(колодязі) чи глибших водоносних горизонтів (свердловини). Стан підземних

вод України в цілому кращий, ніж поверхневого стоку, хоча місцями

спостерігається забруднення їх стоками промислових підприємств,

тваринницьких комплексів тощо. В деяких промислових районах (Донбас,

Кривбас) розвиток шахт і кар'єрів негативно впливає на якість і запаси

підземних вод. За рахунок багаторічної відкачки води з цих об'єктів їхній

рівень дуже знизився, а з деяких водоносних горизонтів вода зникла зовсім.