Населення світу
Під час вивчення теми ви ознайомитеся: з кількістю населення Землі та особливостями його природного і механічного руху; статево-віковим, етнічним, релігійним складом та територіальними відмінностями населення; характером розселення та особливостями урбанізації; структурою зайнятості і рівнем вико-ристання трудових ресурсів.
Кількість населення Землі, його природний та механічний рух
Сукупність людей, які проживають на певній території, становить її населен-ня. Воно вивчається багатьма науками. Так, демографія досліджує зако-номірності відтворення населення та окремих його груп шляхом аналізу природ-ного руху та змін статево-вікової, шлюбної та сімейної структур. Етнографія - побутові та культурні особливості життя народів. Географія населення вивчає особливості розміщення населення та поселень на земній кулі залежно від при-родних особливостей та суспільних умов його існування.
Головними напрямами досліджень географії населення є вивчення його: регіо-нальних кількісних характеристик; відмінностей статево-вікового, соціального, етнічного, релігійного складу; особливостей розселення та сучасного стану ур-банізації, якісті та характеру використання трудових ресурсів у країнах і регіонах.
Нині населення світу становить понад 5,6 млрд чоловік. Воно постійно зрос-тає за рахунок відтворення. Відтворення (природний рух) населен-ня - це сукупність процесів народжуваності і смертності, які визначають розміри природного приросту. Від динаміки природного приросту залежить характер без-перервного відновлення людських поколінь.
Природний приріст - це перевищення народжуваності над смертністю (обчислюється на 1000 жителів на рік). Він може бути додатним у разі перевищен-ня народжуваності над смертністю і від'ємним, коли смертність більша від наро-джуваності, або нульовим, коли ці показники мають однакове значення.
Залежно від соціально-економічних умов життя людей, співвідношення показ-ників народжуваності, смертності та природного приросту складається по-різно-му. Для населення країн, що перебувають на низьких рівнях економічного роз-витку, характерні високі показники народжуваності і смертності, а відтак -низький природний приріст. Епідемії та стихійні лиха ще більше погіршують си-туацію. З початком тих чи інших суспільно-економічних перетворень по-ліпшується якість життя, кращим стає медичне обслуговування, і це сприяє істот-ному зменшенню показників смертності. З розвитком процесів індустріалізації та урбанізації починають зменшуватися і показники народжуваності. Кожному з етапів перебігу цього демографічного переходу притаманна своя ситуація у відтво-ренні населення. В наш час у світі переважають два типи відтворення населен-ня. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (до 12 чоловік на 1000 жителів). Як наслідок - велика частка старших вікових груп у структурі населення. Цей тип характерний для більшості країн Європи, Північної Америки. Другий тип відтворення власти-вий країнам Азії, Африки та Латинської Америки. Для нього характерні порівня-но високі показники народжуваності, стабільні на певному (часто низькому) рівні показники смертності та високий природний приріст (понад 12 чоловік на 1000 жи-телів). У цій групі висока частка молодших вікових груп у структурі населення. Так, природний приріст населення в розвинутих країнах Західної Європи та Північної Америки становить відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жителів, тоді як, наприклад, у країнах Південної Азії - 22, Центральної Америки - 31 чоловік на 1000 жителів. У середньому за рік населення Землі зростає на 90 млн. чоловік, на-самперед за рахунок країн, що розвиваються, які дають понад 90 % щорічного приросту населення.
До XVIII ст. зростання кількості населення світу залежало здебільшого від біологічних процесів. Пізніше на перший план вийшли соціально-економічні чинники, і з того часу населення Землі почало зростати швидкими темпами. За прогнозами спеціалістів ООН, до кінця наступного століття кількість населення на планеті ще більше зросте і стабілізується на рівні близько 10 млрд чоловік.
Динаміка процесу природного руху населення (%0 - природний приріст на 1000 жителів)
Швидкі темпи зростання приросту населення дістали назву демографічного ви-буху й перетворилися в одну з глобальних проблем людства. Розв'язання цієї про-блеми вбачається у проведенні певної демографічної політики - системи адмі-ністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, які здійснюють-ся державою з метою урегулювання передусім народжуваності. В країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані на збільшення народжу-ваності та природного приросту, а в країнах з другим типом - навпаки, на скоро-чення. Так, у багатьох європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) за-проваджують грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей та жінок, які мають дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика стримуван-ня народжуваності шляхом її обмеження.
На кількість населення країни, його структуру, культурний та освітній рівень істотно впливають міграції.
Міграції населення - це переміщення людей по території, пов'язані зі зміною постійного місця проживання та роботи.
Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, гуманітарні тощо), строками (сезонні, тимчасові, постійні), напрямами (зовнішні і внутрішні), складом мігрантів, ступенем організованості тощо. Істотно впливають на міграцію війни, кон-флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів. .
Механічний приріст вносить певні корективи в демографічні процеси і у фор-мування культури народів.
Зовнішні міграції поділяють на: а) еміграцію - виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період; б) імміграцію -в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.
Зовнішні міграції населення найбільшого розмаху набули в добу капіталізму. Після Другої світової війни головним районом притягання робочої сили стала Західна Європа. Великий район імміграції сформувався в нафтодобувних араб-ських країнах Близького Сходу.
У другій половині XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка діста-ла назву «відпливу умів». Суть її полягає в переманюванні розвинутими країнами іноземних учених, інженерів та інших спеціалістів високої
