В Україні визначено вік початку трудової діяльності — 16 років, а виходу на пенсію — 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.

Таблиця Природний рух населення деяких країн світу (на 1000 чоловік населення)

Країна |

Рік |

Кількість народжених |

Кількість померлих |

Природний приріст

Україна |

1998 |

8,3 |

14,3 |

-6,0

Росія |

1997 |

8,6 |

13,8 |

-5,2

Латвія |

1997 |

7,6 |

13,6 |

-6,0

Німеччина |

1996 |

9,4 |

10,8 |

-1,4

Угорщина |

1997 |

9,9 |

13,7 |

-3,8

Велика Британія |

1997 |

12,3 |

10,7 |

1,6

Італія |

1997 |

9,2 |

9,6 |

-0,4

США |

1996 |

14,7 |

8,7 |

6,0

Японія |

1996 |

9,6 |

7,1 |

2,5

Бразилія |

1996 |

19,7 |

6,9 |

12,8

Нігерія |

1990-1995 |

45,4 |

15,4 |

30,0

Сомалі |

1990-1995 |

50,2 |

18,5 |

31,7

Індія |

1996 |

27,4 |

9,2 |

18,2

Китай |

1996 |

17,0 |

6,6 |

10,4

Практично у трудовій діяльності бере участь трохи інший контингент, бо продовжує працювати частина осіб пенсійного віку, але деякі категорії (наприклад військовослужбовці) до трудових ресурсів І не зараховуються.

Населення працездатного віку становить в Україні 56,6% (на 1 січня 1999 p.). Найбільша питома вага осіб працездатного віку — в Харківській (58,2) і Одеській (58,0) областях та в Автономній республіці Крим (58,3). Найнижчий показник — в Чернігівській області (52,2). Незважаючи на те, що питома вага осіб працездатного віку досить висока, ситуація з трудовими ресурсами в Україні непроста. Основна маса трудових ресурсів України працює у сфері матеріального виробництва (60,8%). Частка галузей непродуктивної сфери нижча, ніж в економічно розвинутих країнах Європи та Північної Америки.

Загальна кількість трудових ресурсів України становить близь-ко 30 млн чол. (1998 p.).

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України досить високий. Це випливає з рівня освіти працівників: питома вага фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою у народному господарстві становить 28,7%. Практично усі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високорозвинутим країнам світу.

Територіально розміщення населення тісно пов'язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, тому на одиниці території може прохарчу-ватись більше населення.

До самого початку XX ст. сільське господарство було провідною галуззю в більшості країн світу, і тому населення концентрувалось у регіонах з високою природною продуктивністю землі: східні райони Китаю, Індія, Південно-Східна Азія, Західна Європа, лісостепова зона Східної Європи, Центральна Америка, долина річки Ніл, плато Східної та Південної Африки тощо. І нині щільність населення там достат-ньо висока.

З розвитком промислового виробництва, особливо обробної про-мисловості, залежність розселення від природних умов почала слаб-шати. Лише добувна промисловість концентрує населення у місцях видобутку корисних копалин: Донбас і Криворізький басейн, Урал, Рурський басейн тощо. У другій половині XX ст. населення економіч-но розвинутих країн має тенденцію концентруватись у регіонах з м'яким кліматом, проте це вже пов'язано не з рільництвом, а з тяжін-ням до комфорту. Слідом за населенням пересувається й виробниц-тво. Зокрема, цей фактор впливає певною мірою на прискорений роз-виток штату Каліфорнія в США.

Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших — міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвиваєть-ся обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.

За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-Придніировському районі розселення зумовлено передусім промис-ловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Кри-воріжжя, Середнє Придніпров'я, Харківська область. Західно-Український район більшою мірою зазнав впливу фактора сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно урів-новажений.

Якщо не враховувати держав-міст і дрібних за територією країн, то найбільшу в світі щільність населення мають: Бангладеш (818 чол./км2), Бахрейн (784), Пуерто-Ріко (410), Ліван (292), Республіка Корея (449), Бельгія (325), Нідерланди (375). Найменшу щільність населення мають: Монголія (1,5 чол./км2), Ісландія (2,6), Лівія (3), Канада (3), Австралія (2,3). Щільність населення України становить 83 чол./км2.

Розселення тісно пов'язане з міграціями. Основні види міграцій — зовнішні й внутрішні. Останні, у свою чергу, поділяються на міжрайонні міграції та міграції між містом і селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять — іммігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії — до країн Західної Європи, з країн Латинської Америки та Південно Східної Азії — до США, з України, Білорусі, Росії — до США, ФРН та Ізраїлю. З внутрішньої міграції найбільшу цікавість становить переселення з села до міста. У зовнішніх міграціях Україна в другій половині 90-х років мала від'ємне сальдо.

Збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією. У деяких І економічно розвинутих країнах світу цей процес майже завершився, і відсоток міського населення сягнув високих позначок і далі майже не підвищується.

В Україні показник урбанізації становить 68%. Найвищий відсоток міського населення в Україні — у Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) та Харківській (79%) областях. Найнижчий — у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41 —43%). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу й Придніпров'я. Західні регіони України недостатньо урбанізовані.

Поняття урбанізації тісно пов'язане з системами розселення населення — територіальне цілісними і функціонально взаємопов'язаними сукупностями поселень. Два основних типи поселень — міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Виникнення й розвиток систем розселення — це наслідок територіального розподілу праці. Кожне