Для системи розселення характерні тісні внутрішні зв'язки між її елементами (поселеннями), що втілюється в інтенсивні міжпоселенні потоки: виробничі, культурні, інформаційні тощо.

За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні. Локальні систе-

ми охоплюють відносно невелику територію (в Україні — звичайно область або навіть її частину). Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у го-динах) від центру системи до її крайнього поселення; для регуляр-них поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна переви-щувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілку-вання людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним зв'яз-кам між об'єктами системи. Центром локальної системи є найбіль-ше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюється міська агломерація. Сільські посе-лення, що входять в систему, також ранжируються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).

Регіональні системи розміщуються на досить великих терито-ріях; в Україні вони включають поселення декількох областей. Ча-сто базою для формування регіональних систем розселення висту-пають ТВК (як, наприклад, для Донецької регіональної системи, що охоплює Донбас). Найбільше місто регіону, найскладніше в функ-ціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони при-близно рівнозначні.

Найбільшою формою розселення є мегаиоліс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простяга-тись на сотні кілометрів; проте вони не являють собою цілковиту міську забудову території, її "галявини" можуть бути зайняті села-ми, рекреаційними об'єктами тощо. Найбільші мегаполіси світу: "Босваш" — між американськими містами Бостоном і Вашингтоном; "Чиніте" — між Чикаго й Шттсбургом; "Сансан" — між Сан-Фран-ціско й Сан-Дієго; Тихоокеанське узбережжя між Токіо й Осакою; район нижньої течії р. Рейн (Нідерланди — Німеччина).

Розселення й виробництво мають прямий та зворотний зв'язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовлю-вало певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство й гірнича промисловість, наприклад, локалізують поселення. Але під впливом НТП великі міста "притягують" виробництво до себе. Зосе-редженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого кон-тингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукомістких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.

Подальший розвиток систем розселення веде до їх трансфор-мації. Друга половина XX ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон); водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-супутники, які перетворюються чи на "міста-сиальні", чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр "розвантажується" від надмірної кількості виробничих об'єктів і населення. Проте посилюються його зв'язки з іншими поселення-ми агломерації. Такий процес має назву субурбанізації. Таким чи-ном, урбанізація переходить на вищий щабель.

Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати у пев-них економічних ситуаціях. До них належать: ступінь етнічної одно-рідності у країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, темперамент тощо.

Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика — комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрібному напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні.

В усіх країнах Європи, Північної Америки, у Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжу-ваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зни-ження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медичного обслуговування. Як правило, в економічно розвинутих країнах застосовують обидва методи підвищення природного при-росту. Але треба зазначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15 — 20 років, а тому демографічна політика має бути довготерміновою.

У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім'ям, які свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім'ї у засобах масової інфор-мації та іншими шляхами. Демографічна політика в Україні скеро-вана на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, нада-ються допомоги, додаткова відпустка тощо.

Економічні передумови

Сукупність економічних умов та відношень, що впливають на особливості розміщення продуктивних сил, називається економічни-ми передумовами розміщення. Вони великою мірою визначають те-риторіально-галузеву структуру виробництва, ефективність розмі-щення об'єктів народного господарства, напрям міжрегіональних зв'язків. З економічними передумовами тісно пов'язані такі поняття, як економічний потенціал країни, структура народного господар-ства, територіальний поділ праці.

Економічні передумови РПС можна погрупувати таким чином:*

історико-економічні передумови;*

особливості суспільної організації виробництва;*

характер прояву територіального поділу праці (на регіональ-ному й міжнародному рівнях);*

загальний рівень економічного розвитку регіону.

Ці передумови взаємопов'язані й взаємозумовлені. Так, істори-ко-економічні передумови докладно визначають загальний економіч-ний потенціал країни та участь її у територіальному поділі праці (ТПП). В свою чергу, ТПП виливає на структуру народногосподар-ського комплексу. Форми суспільної організації виробництва вели-кою мірою є підсумком історико-економічного розвитку країни.

Розгляньмо вплив економічних передумов на розміщення про-дуктивних сил. Історико-економічні передумови є закономірною послідовністю подій у попередньому розвитку економіки, які спра-вили істотний вплив на сучасний характер РПС. Передумови бува-ють загальні й регіональні.

Загальні історико-економічні передумови визначаються законо-мірностями суспільного розвитку. Це розвиток соціально-економіч-них відносин, послідовне чергування способів виробництва, вдоско-налення засобів праці, індустріалізація, науково-технічний прогрес тощо. Світовому соціально-економічному розвитку притаманна не-рівномірність у часі та просторі: у деяких регіонах і країнах він інтенсивніший, а в інших — повільніший. Це призводить до несинхронності розвитку й розміщення продуктивних сил у різних регіонах.

Так, у країнах Західної Європи раніше, ніж в інших регіонах,