Концентрація виробництва часто виглядає як зосередження ве-ликих підприємств на обмеженій території, цебто як територіальна концентрація. Це властиво гірничорудній та паливно-енергетичній промисловості: за приклад можуть правити Донбас і Криворіжжя. Почасти це неуникний процес; крім того, у таких випадках відбу-вається економія за рахунок кращого використання інфраструкту-ри. Проте концентрація має свої межі, які не варто переступати. На певному щаблі розростання підприємство припиняє давати ефект, собівартість продукції — порівняно зі зростанням витрат на будів-ництво підприємств — знижується повільно, а фондовіддача падає. Зі збільшенням розмірів підприємства неуникно зростає радіус пе-ревезень сировини, палива й готової продукції, що робить її дорож-чою. Наприклад, консервні й бурякоцукрові заводи не можуть бути занадто великими, бо довелося б здалеку звозити до них сировину, а це призводило 6 до псування овочів та буряку. Розумніше поєднува-ти невеликі (первісна обробка сировини) й великі (скажімо, рафі-нування цукру-сирцю) підприємства.

Треба також пам'ятати про екологічну небезпеку зосередження деяких видів виробництва. І ще одне: великі підприємства погано піддаються перепрофілюванню — переходу до випуску принципово нової продукції. Тому в добу НТР концентрація виробництва не вважається безумовним благом. В економічно розвинутих країнах . — поруч з гігантами — з'являється дедалі більше невеличких підприємств (так звані "венчурні підприємства"). Оптимальним варіантом у сучасній економіці є поєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції у регіоні. І тому, безперечно, українській економіці треба дещо розосередити вироб-ництво, що підвищить загальну його ефективність.

Спеціалізація підприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньорегіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї про-дукції. Слушність такого висновку доводиться економічним аналі-зом. Якщо ефективність спеціалізованого виробництва досить висо-ка, то це означає, що підприємство перебуває у фокусі збігу сприят-ливих факторів для цього виробництва. Територіальною спеціаліза-цією називається орієнтація регіону на виробництво товарів і по-слуг для позарайонного споживання у загальній системі територі-ального поділу праці.

Кооперування — це організований взаємозв'язок спеціалізова-них підприємств. Особливо поширене кооперування у машинобуду-ванні, де на його основі виготовлюється уся складна продукція. Коопе-рування буває внутрішньогалузеве, якщо кооперативні поставки здійснюються між підприємствами однієї галузі, й міжгалузеве.

У територіальному розумінні кооперування поділяється на внутрішньорайонне й міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування, особливо якщо воно сполучається з міжгалузевим, є основою форму-вання регіональних територіально-виробничих комплексів. Нарешті, важливою формою є міжнародне кооперування. Воно розповсюдило-ся завдяки транснаціональним корпораціям і створенню регіональ-них економічних спільнот (як-от "Спільний ринок").

До переваг комбінування належать економія на транспортних витратах, можливість комплексно використовувати сировину, опе-ративність управління. Воно особливо ефективне у галузях, де пере-роблюється велика кількість сировини: металургія, харчова, текстиль-на, лісова й деревообробна промисловість. Найтиповішим прикладом є комбінат у металургії, де здійснюються послідовні операції: ви-робництво чавуну, потім сталі й, нарешті, прокату.

Є три види комбінування: на основі послідовної обробки сиро-вини, на основі комплексного використання сировини й на основі використання відходів. Часто ці види комбінування сполучаються. Наприклад, на комбінаті чорної металургії послідовна обробка руди супроводжується переробкою відхідних коксових газів; у кольоровій металургії — комплексне використання руди, послідовна обробка її компонентів та утилізація сірчистих газів.

Комбінування поширилось в Україні, бо її промисловість вели-кою мірою репрезентована матеріаломісткими галузями. У чорній металургії відомі такі гіганти, як Криворізький металургійний завод, "Заиоріжсталь", "Азовсталь"; у хімічній промисловості — виробни-че об'єднання "Стирол" у Горлівці, Сумський хімічний комбінат; у легкій промисловості — Херсонський бавовняний та Рівненський льонокомбінат тощо.

На розміщення продуктивних сил істотно впливають форми суспільної організації виробництва, визначаючи територіально-ви-робниче "обличчя" регіону.

Територіальний поділ праці як економічна передумова розмі-щення продуктивних сил є вирішальним. Власне, розміщення вироб-ництва є територіальним аспектом суспільного поділу праці. Тери-торіальний поділ праці на міжрайонному рівні формує народногос-подарський комплекс країни. Чим розвиненіша економіка країни, чим глибший поділ праці, тим чіткіше визначається регіональна економічна структура й тим більше можна виокремити економічно цілісних тери-торіальних комплексів. У масштабах країни — аналізуючи ефек-тивність регіональної спеціалізації — треба враховувати транспорт-ний фактор, особливо якщо територія країни достатньо велика. Тоді формула ефективності спеціалізації набуде такого вигляду:

де Т — середні транспортні витрати на одиницю продукції.

Нерідко використовують обернене співвідношення у цій фор-мулі, одержуючи індекс поточних витрат:

Поглиблення міжрайонного поділу праці сприяє ощадливішому використанню природних і трудових ресурсів, підвищенню ефектив-ності виробництва.

В усьому світі спостерігається процес інтегрування національ-них економік у єдине світове господарство, і це позначається на їхній територіально-галузевій структурі. Тому міжнародний терито-ріальний поділ праці дедалі більше визначає територіальну органі-зацію виробництва не лише на рівні країн, але часом і на внутрішньо-районному рівні.

Загальний рівень розвитку регіону (країни) справляє чималий вплив як на галузеву, так і на територіальну структуру господар-ства. Високорозвинута економіка постійно відтворює умови подаль-шого розвитку продуктивних сил. У найпростішому вигляді відтворення умов можна уявити наступним чином: високий рівень до-ходів населення спричинює масове виробництво продукції шир-вжитку. Це, у свою чергу, стимулює інвестиції у виробництво облад-нання, що тягне за собою розвиток металургії, гірничодобувної про-мисловості, енергетики тощо.

Від рівня економічного розвитку країни залежить місткість внутрішнього ринку для виробництва продукції. Наприклад, обмаль країн, що розвиваються, мають власне верстатобудування, бо у них відсутнє розвинуте машинобудування. Інтенсивне сільське господар-ство потребує виробництва мінеральних добрив, що стимулює роз-виток суміжних галузей хімічної промисловості.

Місткий внутрішній ринок дозволяє здійснювати масове вироб-ництво, включно з засобами виробництва. Це, у свою чергу, створює сприятливі умови для спеціалізації й концентрації.

В економічно розвинутих країнах є можливості для великих капіталовкладень у НДДКР (науково-дослідні й дослідно-конструк-торські роботи), що дозволяє розміщувати наукомістке виробницт-во. Цьому також сприяє наявність висококваліфікованих