Станом на 1937 рік тулуківська читальня досягла найвищого піднесення у власному розвитку. Так, із “загального зіставлення з проведеної перевірки читалень “Просвіти” в окрузі Снятині. Район Заболотівщина” від 19 червня 1937 року, тулуківська читальня з 17 сіл мала найвищу оцінку стосовно утримання у себе діловодства – “дуже добре” (дану оцінку мало лише одне село – Келихів).

Проте наступного року товариство “Просвіта” Тулукова несподівано буде закрито польською владою. Згідно з розпорядженням керівництва Снятинського староства та її окупаційних органів управи у Тулукові заборонено працювати читальні, а також влаштовувати культурні заходи, зокрема, танці, спектаклі тощо. Цей крок офіційної влади зумовлений тим, що поляки побоювались піднесення українського культурного життя по всій Східній Галичині, аби не сколихнути національне і соціальне невдоволення галицьких українців. Характерно, що ще раніше польські урядовці хотіли закрити читальню в селі.

А у 1939 році внаслідок відомих вересневих подій на західноукраїнських землях прийшла радянська влада. Остання принесла жорстокий репресивний режим: були розгромлені політичні партії і громадські організації, в т.ч. “Просвіта”. “Рідна школа”, Наукове товариство ім. Т.Шевченка, розпочалася примусова колективізація, націоналізація промисловості і банків. “Радянізація” західноукраїнський територій супроводжувалася утвердженням тоталітарного режиму. Багато діячів тулуківської “Просвіти” та їх сім’ї було репресовано і заслано в Сибір.

Окрім товариства “Просвіта” у Тулукові існувала й розвивалися інші товариства – такі, як “Сокіл”, “Луг”, “Союз Українок”. Яскраву сторінку в історії села вписало спортивно-руханкове товариство “Сокіл”, яке гуртувало навколо себе тулуківську молодь (засноване товариство у 1933 році). Головою товариства був обраний Іван Павлюк. Члени товариства під керівництвом провідника робили різні фізичні вправи, які виконували у супроводі музичних інструментів. У “Соколі” тулуківчани гартували себе фізично і духовно. Неодноразово учасники товариства брали участь у фестинах , яких проводились у Тулукові. Товариство діяло до осені 1939 року. У 1940 році родини членів “Сокола” – Василя Гнатюка і Мокрія, які входили і в тулуківську “Просвіту”, та їхні сім’ї заслали в Сибір. Про цих двох людей і більше слуху чути не було. Там, у Сибіру, померли й інші члени “Сокола” – Микола Ілюк і голова Іван Павлюк. Пропали безвісти Богдан Гнатюк, Дмитро Костик, Василь Орищук та інші.

Товариство “Союз Українок” у селі засноване у 1937 році. Керівником його була Анничка Атаманюк із Яблунева (Косівського району), яка певний час проживала у Тулукові. Тут проводилися двотижневі курси куховарок. Дівчата та газдині мали змогу навчитись і обмінятись досвідом у приготуванні тих чи інших страв. Товариство допомагало молодим матерям навчати і виховувати дітей – досвідчені жінки допомагали менш досвідченим молодим матерям. При товаристві існував театральний гурток на чолі з Наталією Мокрій. Діяв “Союз Українок” також до сумнозвісного 1939 року.

Перша письмова згадка про існування у селі школи належить до другої половини 50-х років ХІХ ст. У документах відзначається, що це була однокласна школа з польською мовою викладання. У 1864 році тут знаходилась парафіяльна однокласна школа (тобто на церковному утриманні), у якій навчалося 18 дітей. З письмових джерел дізнаємося про ім’я першого учителя – це Тимеш (Тиміш) Василь. Однокласна парафіяльна школа проіснувала близько десяти років. У 1875 році на її місці створена однокласна державна школа, яка утримувалась за урядовий австро-угорський кошт. Навчали писати, читати, вчити Псалтир, але все на польській мові. У 1875 році навчалось близько 65 дітей, а вже у 1887 році 131 дитина ходила до школи. На початку ХХ ст. тулуківську школу реорганізовано на двокласну. Викладання далі велося польською мовою. Але у 1910 році школа перетворюється на утраквістичну, тобто навчання дітей велося як польською, так і українською мовами. На початку ХХ ст. до школи ходило 170 дітей. Варто наголосити, що навчалися не тільки діти з Тулукова, але й з сусідніх сіл – Зібранівки та Олешкова. Школа працювала і після першої світової війни. У 20-х роках тут викладання вели 4 вчителі, у кінці 30-х років було вже 6 вчителів. Утраквістична школа проіснувала до 1939 року. Після приходу радянської влади в село школа проіснувала ще два роки. Вона була трикласної з українською мовою викладання. Після закінчення радянсько-німецької війни 1941-1945 років тулуківська школа ще кілька років працювала, а пізніше була закрита. Приводом прийняття такого рішення було те, що є сусідня велика середня заболотівська школа і тулуківські діти можуть спокійно ходити туди. Діти ходили ж аж 40 років до Заболотова вчитись... До речі теперішні тулуківські діти навчались у тому ж приміщенні будинку, що і діти у 20-30-х роках ХХ ст. Активну роботу у покращенні діяльності школи здійснює колектив вчителів на чолі з директором Дяк Галиною Василівною. А вся громада села прагне, щоб була відкрито нове приміщення дев’ятирічної школи.

У кожному селі Покуття важливе місце відігравала церква. Вона була незамінним засобом спілкування людей з Богом. У Тулукові церква була головною в об’єднанні інтересів усього населення. З плином віків жителі села були відданими